світлину від Спадщина Предків.
гармонізуючими простір. На жаль, підстав вважати ту чи іншу думку істинною немає. Туман минулого покрив все. Проте, уже самим своїм виглядом трипільська знахідка захоплює уяву, заворожує дух і спонукає до самостійних подорожей, подорожей в тисячолітнє дитинство нашого народу... І. КИМ, ДЕ І КОЛИ БУЛА ВІДКРИТА ПАМ’ЯТКА? У 1876-му до Києва емігрує молодий чех, аграрій за освітою, Вікентій В’ячеславович Хвойка. Він ще не мав суттєвого відношення до археології, зате з успіхом працював у власній агрономічній лабораторії, викладав іноземні мови та фехтування. На початку 1890-ого сталась біда - лабораторія В. Хвойки згоріла. Пожежа забрала все: і результати багаторічних досліджень, і нагороди з численних виставок, і важливі документи. Приголомшений, Хвойка важко переживає втрату. Однак, спостерігаючи, як розбирають уламки його лабораторії, він несподівано помітив серед них кольорові, блискучі обручі. Це були браслети часів Київської Русі. За них вчений отримав від колекціонерів непогані гроші і зрозумів, що доля подарувала йому інший шлях - шлях археолога, першовідкривача, реставратора "глиняної Атлантиди" – українського Трипілля. Вікентій провадить сенсаційні розкопки у Києві та за його межами. На довгі роки осідає в межиріччі Бобриці, Красни та Стугни, які утворивши три поля і дали назву селищу, а згодом і цілій археологічній культурі. Саме тут, в Трипіллі, у 1896-му серед розкопаної і вкритої шаром вапняного нальоту кераміки, дослідник знаходить незвичайний предмет, дуже схожий на бінокль. Він являв собою дві спарені наскрізні посудини рудуватого кольору із яйцеподібними тулубами, які розширюються у верхній і нижній частинах. Посудини антропоморфні і схожі на людей з піднятими над головами чашами, вони з’єднані між собою короткими перемичками (містками або арками), що вказують, швидш за все, на нерозривну єдність двох протилежностей - чоловічого і жіночого начал. Вікентій Хвойка глибоко захопився цією знахідкою. Будучи аграрієм, він здогадувався, що має справу з предметом землеробського культу. І це було для нього символічним. Проте, вичерпно дослідити призначення трипільських "біноклів", дати чітку їм характеристику йому не вдалося, тому що не був релігієзнавцем. Хвойка власноруч намалював "бінокль" і у 1913-му році розмістив його на титульній сторінці своєї праці "Давні мешканці Середнього Придніпров’я і їх культура у доісторичні часи ”, відкривши трипільський "бінокль" світу. Подібні посудини, а також моноклі (однорідні фігури) і триноклі (трипарні сосуди) знаходили й інші дослідники. Наприклад, під час господарських робіт в 1884 р. у с. Більче Золоте на Тернопільщині, археолог Е. Павлович розкопав дивну посудину. Особливо багато спарених чаш було виявлено у поселенні Кліщів на Вінничині. За описами, у розкопаних 16 житлах та їх надвірних частинах знайдено понад 250 "біноклів", з яких біля 100 покрито мінеральними поліхромними і монохромними розписами як зовні так й всередині, а інші - неорнаментовані. ІІ. ЩО ЗОБРАЖАЛИ НА ТРИПІЛЬСЬКИХ «БІНОКЛЯХ»? ЧИ БУЛО ЩОСЬ ПОДІБНЕ В ІНШИХ КУЛЬТУРАХ? Трипільські «біноклі» – пам’ятка абсолютно унікальна, яка немає аналогів у жодній іншій культурі світу. Живучи в епоху енеоліту, коли людина ще тільки вчилася обробляти бронзу і мідь, наші Предки виробляли шедеври композиційного мистецтва, які сьогодні є зразком довершеності. Вони не просто малювали, вони розкривали суть Всесвіту, передану їм Богами, де кожна риска була – сакральною, одухотвореною і неповторною. Ось як пояснював це сам Хвойка: "До всесвітнього потопу на узбережжях морів і океанів, шельфах, покритих родючим мулом, ще 70 тисяч років тому склалися ідеальні умови для розквіту цивілізації високого рівня. Якщо проаналізувати міфи, легенди, історичні відомості, то приходиш висновку, що та давня цивілізація, можливо, перевершувала навіть нашу, сучасну..." Хвилястими, ламаними і спіральними лініями трипільці зображали на «біноклях» безмежні океани Всесвіту, простори Сварги, у яких виникло золоте Овейце – світотворчий початок, одна половина якого стає небом, інша – землею, а жовток - Сонцем. Численні кола, горизонтальні «вісімки», овали з променями, жолобки розповідають нам, нащадкам, про вищі духовні знання Предків, причину усіх початків – Коловорот, Дуалізм, Триєдність та Чотирьохсторонність. Власне, ті самі паралелі знаходимо у священному пісеннику аріїв - "Рикведі". Таке розуміння властиве лише праведному та високоінтелектуальному народу. Такими були творці Трипілля. Автор книги «За Законами Світового Ладу», В.Мицик відзначає: «Ось на посудині з Піщаної воно (Сонце) йде в кругообігу. Ці чотири фази, тільки в іншому відображенні, є в оздобленні виробів з поселень Майданецького, Тальянок, Добровод, Томашівки, точнісінько як, у тій веснянці співається: "Колом, колом Сонце вгору йде". Зустрічаються в декорі «біноклів» і малюнки крилатих псів-семарглів - охоронців домашнього вогнища, сім'я, рослин, молодих росткыв та змій (вужів), що символізують місячну силу, плодючість та посередництво між світом Явним і Підземним, світом НепроЯВленим. У греків, вірмен, білорусів, литовців, болгар і сербів ми зустрічаємо давній культ вужа. Вужів тримають в будинках, поять молоком, шанують як священну істоту, покровителя будинку, городу та полів. ІІІ. ЯКЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ТРИПІЛЬСЬКИХ «БІНОКЛІВ»? Отож, навіщо були ці загадкові "біноклі" укупі з "триноклями" і "моноклями"? Чому складно виліплені (гончарного кола ще не існувало), "грудасті" сосуди без днищ знадобилися трипільцям? Версій чимало, хоча більшість з них безглузді (розвіювачі праху, ритуальні барабанчики, лампади і т.д.). Спробуємо дати своє пояснення. Версія «Спадщина Предків». Трипільські "біноклі": Предмети землеробського культу. Безмежні Сівалки-Лійки. «Біноклі» у трипільців постають як прообраз Неба і Землі, втілення бездонності, безмежності людського бутя, символ божественої двійці (слюбу, парності), що виткала світ із золотих ниток трансцендентного (Абсолюту), а тому застосовували їх не тільки у аграрній магії, але й в якості хатніх оберегів. Ставили на вимостках-вівтарях, неподалік від печі. Під-час землеробського обряду в одну лійку «бінокля» сіялось жменями сім'я, в іншу проливалась вода. Причому, вода наливалася невеликими глиняними орнаментованими черпачками і супроводжувалась магічними замовляннями – волшбою (чаклуванням). Таким чином, зерно сіялось на чорну виорану землю і поливалося освяченою водою. Воронки, що часто нагадують за своєю формою материнські груди (культ Рожаниць), поїли землю, імітуючи дощ. Жриця стояла в полі й дякувала Небу та Сонцю за гарний урожай, за щасливе запліднення Землі. Знайдені поруч з «біноклями» рештки злакових культур та черпачки підтверджують цю версію. Езотерично призначення біноклів можна трактувати так: верхні парні чаші відкривають канали Всесвіту і приймають енергію Сонця, Місяця та Зірок, нижні - здійснюють передачу цієї енергії до Землі, таким чином запліднюючи її та водночас поєднуючи земне і небесне начала. Що цікаво, значно пізніше, у грецькій культурі зустрічається подібний обряд. Щоправда пов'язаний із проливанням вина. Про нього йдеться в ХХІІІ пісні "Іліади", в сцені похорона Патрокла: ... І всю ніч швидконогий Ахілл богосвітлий, Кубок тримаючи двосторонній, вино черпав безперестанку Із золотої посудини і лив на годувальницю-землю. Дивлячись на те, що грецька культура частково зародилася в Україні, цілком ймовірно, що обряд цей трипільського походження. Звернувшись знову до "Рикведи", довідаємось, що син Великої Богині-Матері Світу Адіті, Варуна повеліваючи водами як космічними так і земними, творить цілісність, поєднюючи небо з землею, даючи початок останній. Для землеробів Варуна був надзвичайно важливий і цінувався найбільше із усіх Богів, адже це - розподіл вод на землі, в хмарах і грунті, що дозволяло з року в рік збирати гарні врожаї. До нього зверталися, як до царя Всесвіту, покровителя грунтів: «Вседержителю вознесу я піднесену молитву, глибоку, щиру і приємну Тобі, прославленому Варуні, який розбив землю, щоби розстелити її для Сонця, як жрець - шкуру.... Бочку з отвором внизу Варуна вилив на обидва світи і в повітряний простір. Нею цар всього Всесвіту, як дощ хліба, зрошує грунт. Він зрошує грунт, землю і небо. Коли ж Варуна хоче, щоб його подоїли, хмарою огортаються гори, і шалені мужі опускають поводи». Усе це дає нам змогу говорити, що основною ідеєю трипільських "біноклів" була все-таки ідея запліднюючого тандему - сім'я та води. ЕПІЛОГ Про що все це свідчить? Трипільські "біноклі" - не просто ритуальні предмети, не просто пам'ятка, а унікальна концепція творення світу, спадщина неземних Богів, яку трипільці досконало розуміли і зображали у своїх загадкових посудинах. Саме тому так важко ідентифікувати "біноклі", віднести їх до тої чи іншої групи посудин, систематизувати. Зрештою, це всього лиш здогадки. Трипільська культура хвилюватиме людство вічно, така вже особливість сакрального. Вийшовши із глибин Причорномор’я, проіснувавши майже півтори тисячі років, трипільці загадково зникли, поступившись значно примітивнішим культурам. (с) Віталій Креслав Література: Б.Рибаков "Язычество древних славян" Н.Бурдо "Сакральний світ Трипілля" М. Відейко, І. Черняков "Трипільска цивілізація у спадщині України" Г.Збенович "Поселение Бернашевка на Днестре" С. Платонов, С. Тарута "Енциклопедія Трипільської цивілізації"
Немає коментарів:
Дописати коментар