13.03.2015 | 13:58 Сергій Піддубний
На знімку: Аверс монети Кия
переглядів: 61
Ми непогано знаємо своїх достойників ХVІІІ-ХХ ст., знаємо час, в якому вони жили, але дуже боїмося заглянути за обрій. Що там було, хто народив нас, хто дав душу нам, хто були наші праотці? Одні кажуть, що українці появилися в часи Київської Русі (ІХ-Х ст.), інші стверджують, що це сталося лише в ХІІ ст., бо нібито саме тоді вперше згадується слово «Україна». Але ми забуваємо, що всі письмові джерела пройшли через руки завидющих сусідів-колонізаторів, які не тільки повичищали наше ймення із письмен, а й багато чого переписали на свій рахунок.
Ми часто цитуємо Шевченкове: «В своїй хаті своя й правда,і сила, і воля». Але чи знаємо, що таке «своя правда і сила»? Не знаємо. Бо не знаємо її походження, її творців і натхненників. Відомий український філософ та психолог Олексій Губко писав: «Нація, як і окремий індивід, не може почуватися повноцінною, не ущербною, коли вона не знає власної історії, свого родоводу». Звідки ж нам знати свою «правду і силу», якщо не знаємо свого родоводу, якщо нам історію писали греки, німці та москалі?
Маємо світового масштабу постать отця Кия, але наука нам його представляє як скромну легендарну, тобто, не зовсім справжню історичну особу. Тільки й знаємо те, що залишили фальсифікатори «Повісті минулих літ»: «Коли ж поляни жили особно і володіли родами своїми,— бо й до сих братів існували поляни і жили кожен із родом своїм на своїх місцях, володіючи кожен родом своїм,— то було [між них] три брати: одному ім’я Кий, а другому — Щек, а третьому — Хорив, і сестра їх — Либідь. І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, яка нині зветься Щековицею, а Хорив — на третій горі, од чого й прозвалася вона Хоривицею. Зробили вони городок [і] на честь брата їх найстаршого назвали його Києвом. І був довкола города ліс і бір великий, і ловили вони [тут] звірину. Були жвони мужами мудрими й тямущими і називалися полянами. Од них ото є. Інші ж, не знаючи, говорили, ніби Кий був перевізником, бо тоді коло Києва перевіз був з тої сторони Дніпра. Тому [й] казали: «На перевіз на Київ». Коли б Кий був перевізником, то не ходив бивін до Цесарограда. А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря,— котрого я не знаю, [як не знаю] і при котрім він цесарі приходив [туди]».
Щось дуже важливе було про Кия та його братів і перед цим фрагментом «бо й до сих братів існували поляни», але монахи Іпатіївського монастиря, за списками яких дійшла до нас «Повість минулих літ», знищили всі інші згадки про них. Зате дописали: «А сей Кий княжив у роду своєму і ходив до цесаря. Не знаємо, [щоправда, до якого], а тільки про те відаємо, що велику честь, як ото розказують, прийняв він од [того] цесаря». Дописали, щоб дати підстави для висновків, що Кий міг бути залежним від християнської Візантії. А оскільки Цесароград (Цареград) почав відігравати свою роль лише у VІ ст. н. е., один із перекладачів і тлумачів «Повісті минулих літ» Л. Машковець припускає, що ходив Кий до Юстініана І, візантійського імператора, який зійшов на трон 527 р. Звідси виходить, що Кий і його брати жили саме в цей час.
На жаль, українська наука, що завжди тільки прислуговувала Москві, донині не хоче помічати інших історичних джерел, в яких згадується Кий. І найперше Велесової Книги, яка додає чимало до біографії Кия й нашої історії. Зокрема, з Книги довідуємося, що батьком Кия був отець Орій, який заклав місто Голунь (д. 35А) і з якого почався рід слов’ян (д. 38А, тут і далі послуговуюся виданням "Велесова Книга: Веди України-Русі", Тернопіль, "Мандрівець", 2013). І що він мав сина Лебеденя, якого ще звали Славер. Лебедень “сидів у граді Києві на горі, вражав умом і управляв охороною. Тобто, за торжищами еланськими і арабськими наглядав, бо чин мав такий” (д. 34). Після смерті батька Лебедень був володарем Русі двадцять літ (д. 36Б). І, мабуть, саме його легенди та «Повість минулих літ» видають за сестру Кия Либідь, бо у Велесовій Книзі, як і в інших джерелах, вона не згадується.
Разом із братами Кий утворив Руськолань, про яку офіційна наука нічого не чула і чути не хоче. А це, між іншим, поєднання двох адміністративних одиниць Русі і Колані – «уділу русів» (д. 19): “Коли Щек пішов до заходу сонця з воями своїми, а Хорват забрав своїх воїв, то інша частина Щекова лишалася з русами. І так, не ділячи землі, утворили разом з ними Руськолань. Кий бо усівся в Києві і йому ми підлеглі, з ним будуємо Русь” (д. 7З). Тобто Щек і Хор мали свої володіння, однак старшим над ними все ж залишався Кий. Можна з упевненістю стверджувати, що правобережна Україна, принаймні часів Орія була неподільною і автор пишається тим, що землі ці та їхні володарі зберігали єдність: “Се-бо Ора-отець іде перед нами і Кий веде за Русь, і Щек веде плем’я своє, а Хорив хорватів своїх. І Землебог радіє з того, які-то ми внучата божі” (д. 36А).
І нарешті чи не найголовніше. Велесова Книга дозволяє нам визначити час, коли жили брати Орійовичі: “Од отця Орія до Діра пройшло тисяча п’ятсот літ” (д. 6В), Щек жив “за тисячу п’ятсот літ до Діра” (д. 5А). А якщо Дір правив на Русі в ІХ ст. і від нього відняти 15 століть, то життя Орія та його синів припадає на VІІ ст. до н. е.
І тут відкривається ще одна таємниця. Геродотівський Кіаксар (Кия цар) – володар Скитії і Мідії – теж царював у VІІ ст. до н. е. Може, це інший? Навряд. Як греки не старалися видозмінити імена наших достойників, а все ж не можна не бачити в імені батька Кіаксара Фраорт того самого Орія, а в імені його діда Деіока – Дия у Влескнизі. З приміток Геродотових «Історій» дізнаємося, що Деіок царював у 727-675 до н. е. Від Геродота відомо також, що Фраорт – царював 22 роки, а Кий – сорок років. Отже царювання Фраорта припадає на 675-653, а Кия на 653-613 роки. Все це дає нам можливість встановити приблизні роки життя Кия. Якщо уявити, що він покинув свій престол у зв'язку зі смертю і врахувати Геродотове, що середній вік життя тогочасних людей складав 72 роки і що саме стільки прожив Кий Отець, то рік його народження припадає на 685-й. До 685 додавши 2015 виходить, що в цьому році минає 2700 літ від його народження.
Є дуже цікаві історичні свідчення про Кия і в ольвійських написах – на монетах, свинцевих листах, мармурових стелах і на священних мідних Колах (які сучасна наука називає дзеркалами). Вони найточніші, бо писалися за життя, або одразу по смерті Кия. За ними Кий – Ольвії Ола (батько), Лельо Океану (татуньо Дніпра), « син Ори Понта Господа», «неня полів (полян)», «Господь Іліона», а також чоловік Єви, батько Лема, Ловена і Лева. Наука не хоче цього помічати, бо колись хтось сказав, що то грецькі написи, хоча їх так ніхто й не прочитав грецькою, а українською бояться прочитати, бо, бачите, Москва визначила, що нас, а отже і української мови тоді ще не було.
Коротко торкнемося написів, виявлених і на стелах прадавньої школи Орійської віри, що знаходилася на вершині Каратеп у горах Тавр аж під Сирією. Ті тексти підтверджують Кия, як роса (руса), Божича Вірула, пана Долі, куща (об’єднувача), господа і вчителя, що навчав місцеве населення жито сіяти, “по Мові уміти” та “любо жити”… Наука і це відкидає, бо чого аж там носило б давніх укрів-русів? У Книзі, яку вони не хочуть визнавати, є і на це відповідь: «Були отці за Ора-рода славні і сильні, бо Сирію воювали та Єгипет» (д. 6В). А в „Оповідях Захарихи” Кий, мабуть, приховується під іменем Сварга – першого царя Оразької (Оратської або Роської) землі, який тридцять років також управляв Єгипетською землею, бо “ там усе непорядно було”. Там засновували школи і ставили пам'ятники достойникам, що принесли людям науку і краще життя. Не те, що ми, в рідній для них країні не маємо жодного достойного пам'ятника засновнику Руськолані і нашої славної столиці міста Києва. Та ще й відбираємо у Кия право бути засновником нашої державності та хочемо, як це заявив П. Порошенко, вважати свою наступність лише від Русі з центром у Києві XI ст.
http://www.yatran.com.ua/articles/686.html
Немає коментарів:
Дописати коментар