Історія скіфських татуювань. Пазирикські мумії.

Середа, 16 березня 2016, 14:43 Адміністратор Скіфія

Чимало-хто помилково вважає, що тату - не більше, ніж декоративний елемент, який прикрашає певну ділянку тіла. Християнська церква взагалі виступає проти татуювань, розглядаючи їх як нанесення на тіло знаків, що мають негативний релігійний зміст. Насправді ж, татуювання - це вид сакрального мистецтва, котрий у глибоку давнину був невід'ємним атрибутом культури, а саме слово "тату" походить від полінезійського "tatau", що значить - малювати. Татуювання зберігали пам'ять про звичаї, вірування і моральні норми. Не були вони виключенням й серед скіфів, які ставилися до тату з особливого шаною та увагою.

Першу згадку про татуювання у скіфів можна зустріти в роботах відомих античних авторів, наприклад давньогрецький історик Геродот, описуючи побут і культуру скіфського народу згадує, що скіфські князі і воїни наносили спеціальні татуювання на свої тіла  Причому наносили їх не аби як і дозволити собі могли не всі. Переважно це робили жерці або воїни. Нанесення супроводжувалося строгими обрядовими дійствами та замовляннями. В скіфів тату побутували сакрального характеру і служили оберегами, що захищали фізичне та енергетичне поля людини, а також виступали своєрідним "текстом" міфологічного характеру, закодованим для майбутніх поколінь, що свідчив про приналежність до роду-племені, характеризував життєвий і духовний шлях індивіда. 

Пролити світло на скіфські татуювання допомогли розкопки в Гірському Алтаї у 1948 році. В результаті досліджень Пазирикської групи курганів археологи виявили тіло скіфського вождя, суцільно вкритого зображеннями різних тварин - як фантастичних, так і справжніх. Поховання відносять до V-IV ст. до н.е.

Вождь пав в бою. Його череп був пробитий в трьох місцях бойовим чеканом. Набальзамоване тіло поховали разом з дружиною і наложницею. Татуйованими у вождя виявилися груди, плечі, обидві руки і голені.  Зображення наносились шляхом наколювання, про що свідчить значна глибина проникнення під шкіру фарби, швидше за все, рослинного походження. До складу фарби могли входити обвуглені рештки рослин, їх зола чи сажа. Як робили зображення - по контурах щойно зробленого малюнка або за відбитками спеціальних штампів - невідомо. Швидше за все, малюнок наносили без попередньої розмітки.

Татуювання скіфського вождя з Другого Пазирикського кургану. Гірський Алтай, IV ст. до н. е.

Найбільші зображення - грифо-олені, тигри, барси - були нанесені на плечі.  Чи випадково це?
В уявленнях багатьох народів плечі - одна з головних частин тіла, через них відбувається взаємодія з зовнішнім світом.
Так, вважається, що чаклун може навести порчу на людину дотиком до його плеча.
Зображення з плечей, як правило, переходили на руки, немов продовжуючи тему сили і влади.

Татуювання на грудях збереглося погано, особливо в лівій частині, в області серця. Проте помітно, що над серцем зображувалася голова основної фігури у всьому татуюванні - олень з "перекрученим" тулубом, з дзьобом грифона і довгим котячим хвостом, на кінці якого зображена голова грифона або так-званий фантастичний звір. 

Відображення верхньої та нижньої частини світобудови в символіці перекрученого тіла тварини.
Фрагмент татуювання на плечі правої руки скіфського вождя з Другого Пазирикського кургану. Гірський Алтай, V століття до н.е.

Тема фантастичного звіра не раз повторюється в тому чи іншому вигляді по всьому тілу. Татуювання, як видно, служило позначенням особливої ​​мужності вождя. 

Не випадково і розташування голови грифона - прямо над серцем. Зображення міфічної тварини мало символізувати надприродну силу і спритність вождя.

Татуювання з правої руки вождя. Гірський Алтай, урочище Пазирик, долина р. Великий Улаган.
Другий Пазирикський курган (розкопки С. І. Руденко), Ермітаж.

Характерні також різноманітні крилаті хижаки сімейства котячих, зокрема голова тварини з роззявленою пащею і кирпатим носом. Тіло типово котяче, з піднесеним котячим хвостом:

Зображення міфологічного хижака. Фрагмент татуювання скіфського вождя з Другого Пазирикського кургану.

Татуйованими малюнками вкриті, як зазначалося, і обидві ноги чоловіка. На лівій нозі, на передній внутрішній частині гомілки представлена ​​композиція, що складається з п'яти ідучих копитних тварин. Їх рух направлено вгору від стопи до коліна. Поряд з ними зображена велика риба, яка наочно демонструє зв'язок з нижнім, потустороннім світом. Тут слушно буде звернутися до індоєвропейської етимології: у слов'ян слово "ікра" одночасно позначає і литку ніг, і личинки риб. 

Чи не найважливішими були малюнки на пальцях рук. «На великому пальці правої руки у мумії одного з чоловіків ми побачили зображення півня - з характерним хвостом, гребінцем, шпорою», - згадує науковий співробітник відділу археології Східної Європи та Сибіру, кандидат історичних наук Світлана Панкова. Ці татуювання свідчили про те, що з якоїсь причини півні - і дикі, і домашні - займали особливе місце в світогляді кочівників. Вони прикрашали їх зображеннями не тільки своє тіло, але і ремені, посудини, кінські нагривники. «Можливо, таке шанування пояснюється тим, що у багатьох культурах півень вважається одним з ключових символів сексуальної потенції, - коментує Наталія Полосьмак. - У слов'янській народній традиції він наділявся шлюбною символікою. Можливо, зображення цих птахів і в даному випадку символізували шлюбні відносини? На це вказує їх місце розташування на великих пальцях рук, куди вони наносилися, наприклад, по досягненню шлюбного віку або при укладанні шлюбного союзу». Але це лише одне із символічних значень цієї яскравої птиці. Півень у багатьох культурах символізує сонце і сам уподібнюється йому, він пов'язується із символікою відродження життя та воскресіння з мертвих, серед його якостей - войовничість і хоробрість, пильність і неспання. Всього цього цілком достатньо для того, щоб зображення півня з'явилося на пальцях рук скотарів гірських долин.

Але чому малюнок наносився саме на палець? Виявляється, в людському тілі великий палець дуже багато значить. У урало-алтайському світі великий палець правої руки - це знак людини як представника свого роду, такий собі маленький чоловік. Шаманська традиція алтайців взагалі перетворила великий палець в об'єкт тотожний людині в цілому. Великий палець мов би дублював увесь організм. Маніпуляції з ним могли вилікувати хворобу або, навпаки, наслати недугу. У деяких алтайських переказах говориться про те, що великі пальці рук богатиря містять в собі його життя або душу. Лише відчленивши їх, вороги домагаються смерті героя. В додаток до цього, палець у давнину служив ще й фалічним знаком, а також символом сили, в тому числі божественної, надприродної. І птах у багатьох міфологічних системах вважався символом божественного чуда. «Як свідчать лінгвісти, сакральне в даному випадку врівноважувалось з фалічним, оскільки назва птиці в багатьох мовах співвідноситься зі значенням - «народжувати», «дітородні органи», - роз'яснює Наталія Полосьмак. - І тоді малюнок птиці на великому пальці недвозначно вказує на якісь уявлення, пов'язані з продовженням роду».Ось, мабуть, той таємний сенс, який вкладали древні у ці зображення.

Як бачимо, на тілі вождя переважають фантастичні сюжети, що, безсумнівно, говорить про те, що вождь був не просто главою племені, але і являв собоюуособлення вищих, незбагненних і недоступних сил, які древні скіфи вшановували. Фігури тварин немов оживали на тілі людини, приводились в рух найменшим скороченням м'язів. Ступаючи по землі, людина нібито здійснювала обряд залучення, відродження, розмноження цих тварин. Також ці тварини були покликані ділитися своєю надприродною магічною силою з людиною. Оскільки, татуювання мало важливе значення не тільки при житті, але і після смерті, то зображені істоти на шкірі вождя могли бути іпомічниками переходу в «інший» світ. 

Деякі дослідники пояснюють татуювання тим, що вони наносилися з лікувальною метою. Наприклад, за переканазами хант, завдяки спеціальним татуюванням біль переходила з внутрішніх органів в зображену істоту - тварину чи птицю [Кулемзін, 1984, с. 119-120]. Це призначення татуювання - зцілювати за допомогою нанесення на шкіру магічних знаків або істот - було знайоме, ймовірно, і пазирикцям. Кружки (цятки) по обидва боки хребта чоловіка з другого Пазирикського кургану витатуювані, на думку С.І. Руденко, «з медичними цілями, як вгамовуючі місцеві болі того чи іншого походження» [1953, с. 138]. Ці нанесені татуюванням на спину і гомілкостопи чоловіка знаки трактуються як точки рефлексотерапії [Балонов, 1987, с. 93]. На думку С.І. Руденка, татуювання мали охороняти воїна від усіляких злих сил, тобто мали захисне значення [1953, с. 141].

Аналізуючи особливості розміщення татуювання у чоловіка з другого Пазирикського кургану, М.П. Грязнов припустив, що малюнки наносилися на частини тіла, відкриті для публічних змагань - боротьби. Причому не тільки боротьби богатирів між собою, а й боротьби між богатирем і чудовиськом - «шаманської сутички» [Грязнов, 1962, с. 12]. Зрозуміло, татуювання наносилося на тіло не для того, щоб потім його ховати під одягом. В ході якихось важливих подій воїни оголювали торс, жінки підкидали розмальовані руки... З цим розрахунком тату, мабуть, і наносили. Описуючи одяг хортів (кочівники-скотарі суворих високогірних районів Північного Тибету), Ю.Н. Реріх відзначав, що тільки деякі з них носять сорочки, але «більшість не розлучається з важкою овчиною, яку під час роботи приспускають з правого плеча» [1982,с. 213]. У Пазирикських чоловіків було не прийнято носити сорочки, оскільки, ймовірно, вони вважали це жіночим одягом. Можливо, лише представники верхівки суспільства дозволяли собі цю надмірність. Таким чином, маючи на тілі тільки одну шубу, пазирикці легко скидали її з плечей, оголюючи торс (шуба трималася на тілі завдяки поясу). 

Важко переоцінити етнодиференціюючу роль, значення одягу як показника соціального статусу людини. Але у пазирикців, як і у багатьох інших народів в давнину і середньовіччя, головним і в цих функціях залишалося тіло,«соціальне тіло, яке має отримати індивід замість фізичного в ритуалі ініціації» [Подорога, 1994, с. 90]. Це нове тіло, покрите незмивними знаками, вже «не виділяється з безлічі інших: з тіл тварин, богів, духів, предків, речей... Індивідуальне тіло відкривається в складному відношенні до безлічі інших тіл, живих і мертвих, що утворюють простір його існування» [Там само].

 

Татуювання скіфа з П'ятого Пазирикського кургану. Гірський Алтай, IV ст. до н. е.

 

СКІФСЬКА ПРИНЦЕСА

Іншою сенсаційною знахідкою стала добре збережена мумія знатної скіфської козачки або так-званої Укокської чи Алтайської принцеси, знайдена на високогірному плато Укок у 1993 році в могильнику Ак-Алах.

А сталося все так. Знявши насип з вічної мерзлоти, вчені виявили древній грабіжницький лаз, що вів до поховання знатного скіфа. У «інший світ» його супроводжували «предмети першої необхідності»: троє коней, залізні ножі і глиняне начиння. Археологи стали дбайливо виймати вміст гробниці, не займане грабіжниками, і тут несподівано під першим похованням виявилося друге. Там на них чекала справжня сенсація: під настилом знаходилися останки 6 коней в багатющій збруї, а під ними у саркофазі лежала мумія жінки європеоїдної зовнішності, невластивої місцевим жителям. Коли про знахідку повідомила преса, алтайці стали стверджувати, що ця жінка є праматір'ю алтайського народу - легендарною «принцесою Кадин».

Обидва поховання були споруджені в один час - приблизно в IV-III ст. до н.е. Причому перше врятувало від розграбування друге, яке разюче відрізнялося по влаштуванню. Це був модриновий зруб, що імітує житло і він був весь заповнений льодом. Всередині знаходилася довга колода-саркофаг з двосхилою кришкою у вигляді човна, видовбаній в цільній модрині. З усіх боків на ній були шкіряні аплікації, що зображували оленів - тотемної тварини скіфів.

Вчених вразив обсяг робіт, який довелося виконати древнім будівельникам. Їм потрібно було якимось чином доставити на безлісне плоскогір'я Укок величезні колоди, викопати в мерзлому ґрунті велику яму. Та ще й виготовити незвичайний склеп, хоча знатних скіфів в той час ховали на величезній дерев'яному ліжку, як у верхньому похованні. Навіть в наш час зробити все це не так-то просто.

Разом з 25-річною жінкою були поховані два воїна для її захисту та шість коней, щоб полегшити їм пересування в подорожі через загробне життя. Похоронну камеру розкривали декілька днів, поступово розтоплюючи лід, намагаючись не зашкодити вмісту. Саме завдяки льоду тіло мумії так добре і збереглося.

Зверху її вкривало хутряне покривало з вишитими прикрасами із золотої фольги. Голова мумії лежала на повстяній подушці. Жінка була одягнена в довгу, до колін, шовкову сорочку коричнево-жовтого кольору з ниток дикого шовкопряда, всі шви, а також горловина і краї рукавів обшиті вовняними червоними шнурами. На ногах мумії були довгі, вище колін, панчохи з білої повсті, прикрашені зверху аплікацією з червоної повсті. Мабуть, червоний колір в обробці і деяких деталях одягу мав захисне значення: оберігав від злих духів. Шию жінки прикрашала дерев'яна гривня з прикріпленими до неї дерев'яними підвісками у вигляді барсів, покритих золотою фольгою. Зображення цих тварин повинні були захищати одне з уразливих місць людини - його шию. Вуха прикрашали золоті сережки-кільця, а мізинці - кольорові вовняні нитки. У повстяному мішечку («косметичці») поряд з жінкою було бронзове дзеркало у дерев'яній оправі з вирізаним на ній оленем, пензлик з кінського волоса, скляні індійські намистини різних кольорів, корінний зуб людини і розсипаний синій порошок. Це виявився вівіаніт - дешевий барвник, який став відомий в Європі лише у ХIХ столітті.

Особливою є зачіска померлої - вона зроблена з вовни, повсті і власного волосся, висотою більше 60 см. Усю цю ношу було виготовлено дуже якісно, що свідчить про високий статус похованої. Чорна маса, яка сформувала перуку, обтягнута кінським волосом. Перука прикрашена дерев'яними накісниками, вкритими золотою фольгою. На перуці кріпився головний убір - висока споруда з повсті у вигляді довгого пелюстка, обтягнута чорною тканиною. На нього нашито 15 дерев'яних пташиних фігурок, обклеєних золотою фольгою. У кожну з них окремо вставлені крильця, лапки і хвостик зі шкіри. На перуку кріпилася, як кокарда, дерев'яна фігурка лежачого оленя з роздвоєним тулубом, у золотій фользі. Ще одна прикраса зачіски - чохол з червоної вовни, надітий на пасмо зібраних на маківці волосся, в нього встромлена бронзова шпилька з дерев'яним навершям у вигляді оленя, що стоїть на кулі (усі в золотій фользі).

Мармурові намистини з пензликом із кінської гриви.

У вухах Алтайської принцеси були найпростіші золоті сережки,
хоча в деяких похованнях зустрічаються сережки з підвісками у вигляді стилізованих грифонів.
Сережки носили усі пазирикці - і чоловіки, і жінки.

В складках спідниці знайдено 5 маленьких бронзових підвісок.

У дерев'яну раму дзеркала вставлена бронзова пластина.
Дзеркало лежало біля лівого стегна жінки в чохлі з білої і червоної повсті.
Біля ручки дзеркала лежав розсип різноколірних намист (скло, паста), серед яких був один корінний зуб людини.
Очевидно намистинами була розшита сумочка, в якій лежало дзеркало.

Та найбільше вчених вразило як добре збереглось забальзамоване тіло молодої жінки, яка виглядала мов жива. Адже розкопки велися не в Єгипті, Індії чи Тибеті, де практикувалося бальзамування, а на важкодоступному плато гірського Алтаю. Укок - одна з найбільш високогірних рівнин Алтаю. Навколо простягаються величезні льодовики. Мерзлота не відступає і в «теплу» пору року. Льодом сковує краю гірських річок, що течуть на рівнині, несподівано йде сніг. За словами Н. В. Полосьмак, пазирикці були добре знайомі з властивостями вічної мерзлоти, вони свідомо використовували ці властивості для збереження тіл померлих в нетлінному вигляді. Якщо вирити в місцевому грунті яму, вона швидко заповнюється проникаючими підґрунтовими водами, які незабаром перетворюються в крижану лінзу.

Виявилося, що після смерті у мумії були видалені мозок, внутрішні органи, ребра і грудина, а череп і черевна порожнина заповнені речовиною на зразок торфу, руном овечок, кінським волосом, корінцями, піском і глиною. 

Тіло принцеси буле вкрите різноманітними татуюваннями, виконаними в звіриному стилі, що був характерним для стародавнього кочового народуПазирикської культури (археологічна культура залізного віку VI-III ст. до н. е., зарахована до так-званого «скіфського кола», що простягалося від Причорномор'я аж до східних рубежів азіатських степів), котру описував ще в V столітті до Р.Х. історик Геродот, згадуючи про татуювання. Очевидно, татуювання свідчили про вагомий статус людини. Геродот поетично називав цей народ «стережучі золото грифи».

Синє татуювання повністю вкривало обидві руки жінки. На лівому плечі зображена фантастична тварина: по виду олень, але з двома видами рогів на голові - оленя і козерога, а морда закінчувалася дзьобом грифона - казкової крилатої істоти, наполовину лева, наполовину орла, яка вже зустрічалась у мумії скіфського вождя. Такою же стилізованою головою грифона завершувався кожен відросток оленячих рогів. А ще в татуюванні були зображені баран, сніжний барс і фантастичний хижак з хвостом тигра і страшними пазурястими лапами.

Малюнок-реконструкція зовнішнього вигляду Алтайської принцеси та малюнків її татуювань. 

Вчені константують: козачка мала європеоїдні риси обличчя та за гаплогрупою належала до індоєвропейської генетичної спільности R1a.Місцеві етнічні групи, що населяють сьогодні Алтай  - алтай-кижі, теленгіти, шорці, кумандинці, тубалари - усе це нащадки племен, які мігрували у ці края з півдня в I тис. н. е., а пазирикці жили на плато Укок майже на тисячу років раніше. Алтайські перекази розповідають, що колись дуже давно сюди прийшли люди з зірок (арії), володіючі надприродніми властивостями, вони осіли в горах. Та невдовзі змушені були піти, а якась частина цих людей залишилася, дожила до старості і померла своєю смертю.

Реконструкція вигляду скіфської принцеси німецькими вченими.

Причиною смерті принцеси, як не дивно, став рак молочної залози та остеоміеліт. «На свою останню зимівлю на Укок  жовтні вона приїхала вже зовсім хворою: як кажуть, у неї діагностовано 4-та, остання стадія раку молочної залози. Для цієї стадії характерні дуже сильні болі і найсильніша інтоксикація організму», - відзначають експерти. За 3-5 місяців до смерті жінка, як припускають вчені, впала з коня і отримала важкі травми. «Однак від черепно-мозкової травми вона не померла, але прожила ще кілька місяців. І увесь цей час вона була прикута до ліжка. Загальне самопочуття її перед відходом з життя, без сумніву, було дуже важким», - йдеться у висновку дослідників.

За віруваннями корінного населення Алтаю, принцеса Укока охороняла вхід в підземне царство. Скіфи дуже не люблять, коли їх тривожать. Алтайська принцеса відразу дала це «зрозуміти»: коли на плато Укок почалися розкопки, в абсолютно чистому небі загримів грім. Алтайці, що супроводжували експедицію, страшно злякалися і заявили: «Принцеса Кадин сердиться». Проте розкопки продовжилися. Коли археологи стали діставати мумію, почався землетрус: усі вискочили з ями, боячись, що її стіни впадуть. Земля буквально йшла з-під ніг, і все ж вони витягли тіло. Дві вантажівки, на яких збиралися везти знахідку, раптом зламалися. Археологи викликали вертоліт, але у нього на підльоті до Барнаулу відмовив двигун. Після налагодження він все ж прилетів і «принцесу Кадин» відправили в Москву. А там після її прибуття трапилися відомі події 1993 року.

Але й на Алтаї, особливо неподалік від плато Укок, стали відбуватися гучні НП, котрі просто розбурхували громадськість. Щось подібне відбувалося біля Мелітополя, коли у підземеллях Кам'яної Могили шукали скарби царської гробниці. 

Пізніше, коли мумію у якості експоната поклали в скляний саркофаг в музеї Інституту археології та етнографії СО РАН, на Алтаї почалися землетруси. Щороку там реєструвалося кілька тисяч підземних поштовхів. Як вважають місцеві шамани, «принцеса Кадин» вимагала, щоб її повернули в льодову капсулу на місце поховання. Про це, зокрема, свідчила різка зміна клімату: замість 40-градусної спеки влітку став йти сніг.

19 серпня 2014 року стало відомо про те, що Рада старійшин Республіки Алтай вирішила поховати мумію. Це рішення було схвалено Главою республіки. Рішення про поховання пов'язано з тим, що частина населення республіки вважає витяг мумії з кургану причиною стихійних лих, що обрушувалися на Гірський Алтай в останні два десятиліття, особливо сильної повені і великого граду, що трапилися на Алтаї в останні місяці. Однак, міністерство культури РФ відхилило прохання алтайського народу. Почалося спростовування важливості алтайської мумії.

Сьогодні скандал між новосибірськими вченими і владою Алтаю, що тривав 17 років, здається близький до вирішення. Вчені дали згоду на відправку мумії в Горно-Алтайськ, де закінчується реконструкція місцевого музею. У ньому зведуть своєрідний мавзолей у вигляді похоронного кургану, де буде спочивати «алтайська принцеса». Спустившись всередину якого нижче рівня землі, відвідувачі зможуть побачити саркофаг з мумією в скляно-вакуумної капсулі. Та час покаже, чи погодиться «принцеса Кадин» з новим місцем свого перебування ...

 

Скіфська принцеса споглядає на рідну Оріану, перед тим як  податись в далекі степи Алтаю...

ВИСНОВКИ

Архтетип хижого звіра - характерна ознака скіфських тату. Треба пам'ятати, що скіфи являли собою, насамперед, військове суспільство і цей архетип виражажав їх першопращура, родоначальника, котрий підсилював віру у власні сили і допомагав вижити в непростих сутичках з ворожим світом, визначав нескорений характер цього народу. 

Скіфські татуювальники навіть за сучасними мірками були професіоналами високого класу. Користуючись лише голкою, вони досягли вершини майстерності. Таких віртуозів не могло бути багато - для цієї роботи, був потрібний час і талант, вона не пробачала виправлень чи неточностей.

І варто розуміти, що створення незмивних малюнків на тілі - це сакралізована дія, розроблений ритуал, таїнство, по завершенню якого повністю змінювалася сутність людини. Майстри тату високо цінувалися у скіфів і належали, в деякому роді, до служителів культу, до категорії осіб, наділених особливим даром - деміургів. І це таїнство, на жаль, має мало спільного з новоявленою "модною" тенденцією, котра спостерігається зараз в глобальній культурі. Адже більшість тату древніх являли собою точки переходу, своєрідне закріплення життєвого шляху, точки ініціації. У наш же час основна маса людей наносить красиві малюнки на своє тіло просто так, як данина моді, тобто слідуючи тупим і сліпим інстинктам натовпу, причому, аніскільки не замислюючись про те: який зміст несе цей малюнок? чи він мені потрібен? чи через багато років (а може і раніше), віяння цієї моди не зміняться? З'явилось й чимало модифікаторів, які свідомо змішують архаїчну культуру із сучасністю, пропагуючи "вільний" стиль життя, тим часом як життя наших предків було чітко регламентоване святим Звичаєм. Більшість сучасних сторонників різних практик поводження з тілом, будучи продуктом глобалізації й тотальної урбанії, не всотали у себе з дитинства міфологію й сакральні цінності традиційної культури, незважаючи на їх ентузіазм і креативність, дії їх багато у чому безглузді або, точніше, наповнюються новим не типовим псевдоархаїчним змістом, котрий або являє собою протест проти існуючих догм і форм, або взагалі є виявом бездуховності і антикультури.

Та якщо людина справді усвідомлює усю важливість моменту татуювання свого тіла, її доля вимагає змін, перед нею стоїть важливий вибір чи етап переходу, вона на війні і залучає Вищі сили собі на перемогу або хоче таким чином виявити свою приналежність до Роду та продовжити архаїчну традицію Предків, повинна пам'яти - на відміну від зачіски чи гриму, татуювання залишається "навічно", воно не змивається і не затирається. Це печатка, котра має виконувати необхідну функцію в житті. До прикладу - надавати або підсилювати ті чи інші якості в людині, захищати від перешкод. Тату - як духовний паспорт, який свідчить: хто ти, звідки, навіщо прийшов у цей світ. Тату - мова спілкування з простором і навколишнім світом, тому важливо які знаки у неї ти вкладаєш...

- Культурно-просвітницьке т-во "Спадщина Предків" 

 

Використана література:

Баркова Л.Л., Гофман И.И. Ещё раз о мумиях человека из пазырыкских курганов // АСГЭ. 2001. Вып. 35. С. 78-90

Черемисин Д.В. Искусство звериного стиля в погребальных комплексах рядового населения пазырыкской культуры. Семантика звериных образов в контексте погребального обряда.// Новосибирск: ИАЭ СО РАН, 2008. 136 с.

Черемисин Д.В.. К семантике образа клювоголового оленя в пазырыкском искусстве.
//Тропою тысячелетий: К юбилею М.А.Дэвлет. Кемерово: «Кузбассвузиздат». 2008. С. 99-105.

Семёнов Ю.И. Тотемизм, первобытная мифология и первобытная религия // Скепсис. № 3/4. Весна 2005. С. 74-78.

Полосьмак Н.В. Всадники Укока. Новосибирск: ИНФОЛИО-пресс. 2001. 336 с.

Руденко С.И. Второй Пазырыкский курган. Л.: Изд-во Гос. Эрмитажа, 1948. 63 с.

Руденко С.И. Культура населения Горного Алтая в скифское время. М.;Л.: Наука, 1953. 401 с.

Руденко. С.И. Горноалтайские находки и скифы // Итоги и проблемы современной наукию М.- Л.: 1952. 286 с.

Руденко С.И. Культура населения Горного Алтая в скифское время. — М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1953. — 401 с.

Феномен алтайских мумий. /Ред. А. П.Деревянко, В. И. Молодин. Новосибирск: Изд-во Ин-та археологии и этнографии СО РАН, 2000. С. 320.

Б. Медникова. Неизгладимые знаки: татуировка как исторический источник.http://spadok.org.ua/skifiya/istoriya-skifskych-tatuiuvan-pazyrykski-mumiyi