Антропологічні риси творців Трипільської культури

Аратта - прадавня Україна 35321 перегляд 

 

Опубліковано - 4.09.2006 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (1)

Сергій СЕГЕДА

Доктор історичних наук, професор-антрополог Сергій СЕГЕДА

Початки антропологічних досліджень людності трипільської культури пов’язані з іменем її першовідкривача – Вікентія Хвойки.

В 1901 р. під час розкопок біля с. Верем’є в Середній Наддніпрянщині він виявив обгорілий чоловічий череп, пізніше досліджений московським антропологом Георгієм Дебецем¹. Майже одночасно у печері Вертеба поблизу с. Більче Золоте у Верхній Наддністрянщині були знайдені кісткові рештки 17 осіб, які загинули під час обвалу склепіння. Певний час вони зберігалися у фондах Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, де були досліджені польським вченим Казимиром Стояновським. У 1948 р. він опублікував результати краніологічних досліджень цієї серії в одному із археологічних видань м. Кракова². У наступні десятиліття на місцях трипільських поселень були виявлені черепи з поодиноких поховань, обстежені Іллею Гохманом³, Георгієм Дебецем⁴ і Михайлом Герасимовим⁵. Значний матеріал із поховань трипільської культури отриманий московською дослідницею Мариною Великановою та українськими фахівцями Костянтином Зіньковським і Інною Потєхіною під час розкопок колективних некрополів поблизу с. Вихватинців Середній Наддністрянщині⁶ та сіл Усатого і Маяків поблизу Одеси⁷.

Антропологічний склад людності раннього етапу трипільської культури залишається невідомим внаслідок відсутності вихідних даних – кісткових решток. Що ж до середнього періоду, то він представлений передусім краніологічною серією із Більче Золотого, чоловічі черепи якої (12 од.) характеризуються видовженою формою мозкової коробки, помірним розвитком м’язового рельєфу, середнім нахилом лоба, вузьким і низьким ортогнатним обличчям, добре профільованим в горизонтальній площині, низькими орбітами, виразним випинанням носа. Наведене поєднання ознак властиве давньосередземноморському типу, різні варіанти якого були здавна поширені у Великому Середземномор’ї. Зауважимо, що вони вперше з’явилися на теренах Північного Причорномор’я принаймні в добу мезоліту: саме цим часом датується могильник поблизу с. Волоське в Надпоріжжі, де були виявлені черепи з південноєвропеоїдними рисами.

Черепи із поодиноких поховань на трипільських поселеннях Лука-Устинська, Солончени, Верем’є, Незвисько, Траяни, які також датуються середнім етапом розвитку Трипілля, мають різну морфологічну будову.

Наступним – пізнім етапом розвитку трипільської культури датуються матеріали із безкурганного могильника біля с. Вихватинці, розташованого на високому березі Дністра в Рибницькому районі Молдови. Під час розкопок цієї пам’ятки, проведених у п’ятдесятих роках минулого століття під керівництвом відомої дослідниці Трипілля Тетяни Пассек, були отримані кісткові рештки, які походять із 60 чоловічих, жіночих і дитячих поховань. Більшість із них (63 %) належало дітям до 14 років. Серед поховань дорослих переважали чоловічі (60 %). Середня тривалість життя в цій групі пізньотрипільської людності, за даними Марини Великанової, складала 20,2 роки⁸.

Аналіз краніологічних матеріалів із Вихватинського могильника показав, що як чоловічі (5 од.), так і жіночі (6 од.) черепи характеризуються видовженою формою мозкової коробки, середнім нахилом лоба і помірним розвитком м’язового рельєфу, середньою висотою обличчя, ортогнатністю, низьким орбітами і виразним випинанням носа. Разом із тим, між ними простежуються і певні відмінності: чоловічі черепи мають вузьке, а жіночі – доволі широке обличчя, перші – доліхокранні, а другі – мезокранні і мають більшу висоту (рис. 1). Є істотні відмінності і в розмірах довгих трубчатих кісток і загальних показниках фізичного розвитку: чоловіки відзначались грацильною, а жінки – масивною будовою. Ці відмінності настільки значні, що, на думку Марини Великанової, свідчать про приналежність чоловічої і жіночої вибірок із Вихватинців до різних антропологічних варіантів: перша близька до “класичних” грацильних західних середземноморців, друга тяжіє до носіїв масивних протоєвропеоїдних типів⁹. Згаданий феномен має лише одне пояснення, а саме: він спричинений інтенсивними шлюбними контактами носіїв трипільських культурних традицій зі своїми сусідами-степовиками, в антропологічному складі яких беззастережно домінував масивний протоєвропейський компонент.

Вплив цього компонента ще яскравіше простежується в племенах пізньотрипільської усатівської культури. Аналіз краніологічних матеріалів із чоловічих поховань в курганному могильнику поблизу с. Маяки Біляївського району Одеської області показав, що в їхньому антропологічному складі наявні два компоненти, а саме: грацильний середземноморський, який характеризується доліхокранією, тонкими стінками мозкового черепа, що має невеликі розміри, вузьким і невисоким обличчям (поховання 1/6, 2/8, 2/9, 6-1/8, 6-2/8, 8/8), та масивний протоєвропеоїдний, якому властива доліхомезокранія, тонкі стінки склепіння, відносно вузький лоб й непропорційно широке обличчя (поховання 1/9, 2-2/10, 2-1/10, 3/10). Крім того, тут наявний ще один краніологічний варіант з контрастнопротилежним поєднанням ознак (поховання 6-1/8, 1/9, 2-2/10), який, за висновками Інни Потєхіної, утворився в результаті взаємодії двох попередніх компонентів, “успадкувавши від одного із них розміри і пропорції черепної коробки і обличчя, а від другого – типи обміну речовин, котрі визначають масивність чи грацильність кісток скелета”¹⁰.

Ці два компоненти – грацильний середземноморський і масивний протоєвропейський, за даними Костянтина Зіньковського, характеризують і знахідки ґрунтового могильника Усатово¹¹. Збірна вибірка черепів із поховань усатівської культури є проміжною між вихватинською серією і серіями черепів із поховань творців сусідніх енеолітичних культур¹², що свідчить про збільшення в антропологічному складі пізньотрипільських племен Північно-Західного Причорномор’я долі масивного протоєвропеоїдного компонента.

Згаданий компонент зафіксований і серед небіжчиків ґрунтового некрополя початку пізнього періоду трипільської культури поблизу села Чапаївка на південній околиці м. Києва, де було досліджено кісткові рештки 15 чоловіків і 6 жінок. Більшість із них померли у віці від 30 до 50 років, середня тривалість життя дорослого населення – 36,8 років. Візуальне обстеження краніологічних матеріалів незадовільної збереженості, проведене київською дослідницею Світланою Круц, показало, що чоловічі черепи належали до двох морфологічних варіантів, а саме: масивного доліхомезокранного, який характеризується товстими стінками черепа і розвинутим м’язовим рельєфом надбрів’я і потилиці (поховання 7, 10, 12, 15, 22, 26), і грацильнішого доліхокранного, з середнім розвитком м’язового рельєфу (поховання 8, 9, 17, 23,
25)¹³. Наявність першого з цих антропологічних компонентів і особливості поховального обряду Чапаївського некрополя вказують на пряме проникнення в середовище пізньотрипільських племен окремих груп людності дніпродонецької історико-культурної спільності, що склалась в добу неоліту¹⁴.

Загалом аналіз краніологічних даних свідчить про те, що фізичний тип людності Трипілля склався на основі західного варіанта давньосередземноморського антропологічного типу, який в добу неоліту-енеоліту домінував серед їхніх південно-західних сусідів, а саме: людності культур Хамаджія (могильник Черновода-Колумбія в Добруджі), Боян (могильник Черніка в Олтенії), Гумельниця (могильники Дріду та Русе в Подунав’ї) та ін., поширених в басейні Дунаю¹⁵. Вже в середній період розвитку трипільської культури він включав у себе й певний протоєвропеоїдний компонент (поховання в Солонченах і, можливо, в Незвисько), “питома вага” якого повільно, але невпинно зростала по лінії середнє Трипілля – Вихватинці – Усатів-Маяки – Чапаївка. Поява даного компонента була зумовлена передусім впливом східних і південних сусідів трипільських племен, що склались на протоєвропеоїдній основі, зокрема: нащадків носіїв києво-черкаської культури дніпро-донецької спільноти, ареал якої охоплював Середню Наддніпрянщину; творців середньостогівської й ямної культур лісостепової та степової зон України.

З антропологією Трипілля пов’язано ще одне питання, яке викликає жвавий інтерес серед науковців, причетних до вивчення цього яскравого історико-культурного явища. Йдеться про роль т. зв. “вірменоїдного” компонента (округла форма голови, сплощена формою потилиці, різке випинання носа, спинка котрого має опуклу форму), який, на думку Тетяни Пассек, домінував в антропологічному складі трипільських племен. Підставою для цього висновку став стилістичний аналіз антропоморфних статуеток, виявлених на поселеннях трипільської культури¹⁶.

Справді, серед них є чимало зображень “носатих” круглоголових людей (рис. 2). Однак їх реалістичність викликає серйозні сумніви: відомо, що прадавні скульптори в своїй творчості часто керувались мистецькими канонами, які формувались під впливом ідеологічних уявлень. Крім того, форма носа на трипільських статуетках могла визначатись суто технологічними прийомами, які використовуються й сучасними митцями при зображенні носа на глиняних статуетках. Хиткість своєї аргументації, очевидно, розуміла й Тетяна Пассек, а тому згодом зробила спробу залучити до неї й антропологічний матеріал¹⁷.

Під час розкопок поселення середнього етапу розвитку Трипілля поблизу с. Незвисько в Прикарпатті було знайдено череп, що мав дуже цікаву і незвичну будову, а саме: округлу форму голови і плескату потилицю – риси, які сформувались під впливом штучної деформації мозкової коробки; широке, дещо сплощене обличчя, з площини якого виразно випинається ніс, спинка котрого має опуклу форму. За висновками Михайла Герасимова, він належав воїнові 60-65 років, який за 10-12 років до смерті зазнав тяжких травм. Під час бою він був поранений тричі: два удари, сліди яких залишились на лобній кістці, припали на голову, а третій – на зуби верхньої щелепи. “В момент поранення, – писав московський дослідник, – рот… був широко розкритий, тільки цим і можна пояснити те, що були вибиті усі зуби верхньої щелепи… Характер поранення (удар по зубах) опосередковано вказує на те, що знаряддя, яким було завдано удару, мало вузьке тонке лезо, це могла бути кам’яна сокира з вузьким лезом, типова для кам’яних культур пізнього неоліту і ранньої бронзи”¹⁸.

Втрата зубів спричинила повну облітерацію альвеолярного відростка верхньої щелепи, що спотворила обличчя людини (рис. 3). Прагнучи відтворити його риси до і після травми, Михайло Герасимов створив не один, а два графічних портрета чоловіка із Незвисько, представлених на рис 4.

Знахідка черепа із Незвисько й була використана Тетяною Пассек для обґрунтування тези про “вірменоїдність” трипільців. Однак за висновками Георгія Дебеца, властиве йому поєднання ознак є “скоріше, індивідуальною особливістю” і не є типовим для вірменоїдів. До того ж, за його словами, “характерна для вірменоїдного типу форма мозкової коробки сформувалась, вірогідно, значно пізніше, ніж існувала трипільська культура. У давнього населення Передньої Азії принаймні до кінця І тис. до н. е. явно переважали доліхокранні типи”¹⁹.

Отже, знахідка в Незвисько, так само як й інші антропологічні матеріали, не дає підстав для висновків про “вірменоїдність” творців трипільської культури, що й досі мають своїх прибічників серед фахівців-археологів.

І, нарешті, останнє: чи мають, за даними антропології, трипільські племена якесь відношення до етногенезу українців?

Відома московська дослідниця, академік РАН Тетяна Алексєєва вважає, що відносно вузьколиці трипільці як носії південноєвропеоїдних рис не належать до фізичних пращурів слов’ян²⁰, найдавніші антропологічні витоки яких пов’язані з носіями широколицих масивних типів, поширених в Центрально-Східній Європі в добу енеоліту-бронзи²¹. Однак це твердження є надто безапеляційним. Чому? 

Перше. Палеоантропологічні дані свідчать про те, що фізичний тип сучасних слов’янських племен сформувався за участі багатьох морфологічних компонентів, що мають як північне, так і південне походження. В антропологічному складі деяких з них (наприклад, росіян) переважають північноєвропеоїдні, а інших (наприклад, болгар) – південно-європеоїдні риси²². Що ж до українців – представників дніпровсько-карпатської групи антропологічних типів, – то за комплексом морфо-фізіологічних ознак вони займають проміжне положення між північними та південними європеоїдами, тяжіючи до останніх²³. Стверджено, що південноєвропеоїдний компонент широко представлений в більшості, а саме: в трьох із чотирьох антропологічних зон (центральній, західній та південній), які виокремлюються на етнічній території українського народу²⁴. Виняток складає лише четверта зона – північна, де зберігаються релікти масивних антропологічних варіантів, що мають північне походження. 

Друге. Антропологічний склад трипільських племен, які впродовж кількох тисячоліть мешкали на теренах України, не був чимось сталим, включаючи різні за походженням компоненти. Як було показано вище, серед них були носії як вузьколицих, так і відносно широколицих антропологічних варіантів. 

Третє. Згідно з палеодемографічними підрахунками, чисельність населення трипільської культури на середньому етапові її розвитку сягала 400 тис. осіб²⁵. Це дуже багато. І жодних підстав говорити про повну зміну населення на Правобережній Україні після занепаду трипільської культури немає. 

З наведеного можна зробити висновок, що велелюдні трипільські племена відіграли важливу роль у формуванні генофонду пращурів українського народу – автохтонного етносу Півдня Східної Європи, фізичні риси якого почали формуватися задовго до появи слов’янства на історичній арені. 


Сергій СЕГЕДА,
доктор історичних наук, професор-антрополог, м.Київ. 

1. Дебец Г. Б. Палеоантропология СССР // Труды Института Этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР. – М.- Л.: Изд.-во АН СССР, 1948. – Новая серия. – Т. 4. – С. 391.
2. Stojanowski K. Antropologia prehistoriczna Polski. – Prace i materialy antropologiczne. – Krakоw, 1948. – T. II, № 1.
3. Гохман И. И. Череп ребенка из раннетрипольского поселения Лука-Устинская // Советская антропология. – 1958. – № 4. – С. 127-132.
4. Дебец Г. Ф. Антропологическая характеристика черепа из Незвиско // Материалы и исследования по археологии Юго-Запада СССР и Румынской Народной Республики. – Кишинев, 1960. – С. 91-95.
5. Герасимов М. М. Внешний облик человека из Незвиско // Материалы и исследования по археологии ЮгоЗапада СССР и Румынской Народной Республики. – Кишинев, 1960. – С. 83-90.
6. Великанова М. C. Палеоантропология Прутско-Днестровского междуречья. – М., 1973. – 382 с.
7. Зиньковский К. В. Антропологическая характеристика материалов из второго грунтового могильника у с. Усатово // Новые археологические исследование на Одесчине. – К., 1984. – С. 34-43; Потехина И. Д. Антропологические материалы из могильника Маяки // Патокова Э. Ф., Петренко В. Г., Бурдо Н. Б., Полищук Л. Ю. Памятники трипольской культуры в Северо-Западном Причерноморье. – К., 1989. – С. 125-133.
8. Великанова М. C. Палеоантропология... – С. 12.
9. Там само. – С. 18.
10. Потехина И. Д. Антропологические материалы... – С. 129.
11. Зиньковский К. В. Антропологическая характеристика... – С. 43.
12. Потехина И. Д. Антропологические материалы... – С. 129.
13. Круц С. И. Антропологические материалы позднетрипольского могильника у с. Чапаевка // Раннеземледельческие поселения-гиганты трипольской культуры на Украине. – К., 1990. – С. 103.
14. Круц В. О. Трипільський могильник з обрядом трупопокладення поблизу Києва // Археологія, 1975. – № 15. – С. 41-50.
15. Некрасова О., Кристеску М. К изучению антропологических типов румынского неолита и начала палеометалической эпохи // Советская антропология. – 1959. – № 2; Боев П. Антропологично проучване на енеолотичния човек в България // Автореферат кандидатской диссертации. – София, 1966.
16. Пассек Т. С. К вопросу о древнейшем населении в Днепровско-Днестровском бассейне // Советская этнография. – 1947. – № 6-7. – С. 29-38.
17. Пассек Т. С. Новое из истории трипольских племен Днепро-Днестровского междуречья // VІІ Международный конгресс антропологических и этнографических наук (Москва, август 1964 г.) – М., 1964. – С. 8-9.
18. Герасимов М. М. Внешний облик геловека из Незвиско // Материалы и исследования по археологии ЮгоЗапада СССР и Румынской Народной Республики. – Кишинев, 1960. – С. 85.
19. Дебец Г. Ф. Антропологическая характеристика черепа из Незвиско // Материалы и исследования по археологии Юго-Запада СССР и Румынской Народной Республики. – Кишинев, 1960. – С. 94.
20. Алексеева Т. И. Истоки антропологических особенностей славян // Антропология и геногеография. – М., 1974. – С. 44.
21. Segeda S. Najstarsze slowianskie materialy antropologichne. Wstep do problematyki // Prez pradzieje i wczesne sredniowiecze. – Lublin, 2004. – S. 279-288.
22. Восточные славяне. Антропология и этническая история. – М., 1999. – С. 308-309.
23. Сегеда С. Антропологічний склад українського народу: етногенетичний аспект. – К., 2001. – С. 143.
24. Там само. – С. 197-199.25 Давня історія України (в трьох томах). Первісна історія. Т. 1. – К., 1997. – С. 340.

Стаття опублікована в журналі "НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ ТА ЕТНОГРАФІЯ" №3, 2005 р.http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=319