ік селища Чорнухіне Перевальського району в зруйнованому кургані. Серед сотень половецьких статуй, відомих на той час, чорнухінська знахідка була унікальною. Крім прекрасного промальовування деталей костюмів, прикрас, обличчя, майстер зобразив на животі матері дитину з ознаками жіночої статі. Як підтвердив український дослідник Михайло Швецов, статуя не має собі подібних у середньовічній кочівницькій скульптурі навіть тепер. А на момент знахідки, в 1971 році, взагалі не було відомо серед тюркських (від Алтаю до Дунаю) і половецьких (межиріччя Дніпра й Волги) поселень таких об’ємних статуй. Кам’яній бабі, знайденої під Чорнухіно, в Луганському обласному краєзнавчому музеї виділено центральне місце.
Стільське городище
Сьогодні проблеми історії України докиївського періоду, зокрема історії племінних князівств, які існували за межами Подністров’я і у Х ст. ввійшли до складу Київської Русі, набувають актуального значення, особливо у світлі публікацій праць археологів, які дозволяють стверджувати наявність ознак ранньої державності на даних територіях. Чи ненайбільше дискусій та спекуляцій тривало і триває далі навколо ХОРВАТІВ. В українськiй та росiйськiй iсторичнiй лiтературi досi поширене етнiчне означення прикарпатських племен VII-X ст. як БIЛИХ ХОРВАТIВ. Це непорозумiння викликане невірною iнтерпретацiєю фрагментiв з трактату Костянтина Багрянородного “Про управлiння iмперiєю” ще вченими кiнця ХIХ – початку ХХ ст. З того часу хорватські, сербські, чеські та угорські вчені зробили певнi кроки, які у нас залишилися непоміченими. Незважаючи на ряд моїх публікацій з цього питання [1], далі більшість українських авторів пише про БІЛИХ ХОРВАТІВ у Прикарпатті. Тому є зміст знову звернутися до цієї теми.