ДНІПРО - ІСТОРІЯ КРАЮ, ВИГАДАНА І РЕАЛЬНА(НА САЙТІ МІСЬКОЇ РАДИ)

ІСТОРІЯ МІСТА

НАШ КРАЙ З ДАВНІХ ЧАСІВ ДО XV СТ.

Серед багатьох великих та маленьких міст, що як намистини нанизані на блакитну стрічку Дніпра, є окремі, виникнення та подальша історична доля яких визначаються саме їх географічним положенням на цьому сяйливому водному шляху, який пов'язує балтійську північ з чорноморсько-середземноморським півднем, майже навпіл поділяючи Україну на Право- та Лівобережжя.

Перші свідчення осілості людини на території сучасного міста належать до давньокам'яної доби - палеоліту. Близько 200 тис. років тому у глибокому яру поблизу Старих Кайдаків розташовувався тимчасовий табір первісних мисливців. Їх здобиччю були як теплолюбні тварини, наприклад величезний південний слон - трогонтерій, так і представники льодовикової фауни, що дає підстави віднести пам'ятку до початку найбільшого, Дніпровського, зледеніння. В цей час існували люди неандертальського типу, які істотно відрізнялися від сучасної людини. Саме неандертальцям належали знаряддя праці - ручні рубила, виготовлені з кварциту, які знайдено на Монастирському острові.

Пізнішим часом - 40-35 тис. років тому - позначено знахідки решток мисливських таборів на березі Дніпра в сучасному ж/м "Придніпровськ" та "Ігрень". Тут знайдено кістки мамонта і величезного бика - зубра, різноманітні крем'яні знаряддя. Такі ж знахідки були і на території парку ім. Т. Г. Шевченка, Аптекарської балки, Діївки. Люди мешкали у легких наземних будівлях з кісток тварин, обтягнутих шкірами, користувалися різноманітними - близько 60 типів - знаряддями, виготовляли одяг за допомогою кістяних голок і прикрашали себе намистами з викопних мушлів та зубів хижаків. За фізичними ознаками вони належали до протоєвропейського масивного типу та відрізнялися великим зростом та довгими нижніми кінцівками (кроманьйонський тип).

Близько 11 тис. років тому, за доби мезоліту, кліматичні умови поліпшилися у зв'язку з відходом льодовика на північ. На низьких ділянках берегів Дніпра та Самари виникають стаціонарні оселі мисливців, збирачів та рибалок, серед яких одним з найцікавіших було поселення Ігрень-8. Люди жили у конусоподібних чумах з жердин, обтягнутих берестою, вхід у які був з боку річки. Діаметр жител становив 4-5 м, висота - 2-3 м. У центрі - вогнище на піщаній підсипці. Поруч з житлами знаходилися майстерні з обробки кременю. Полювали з використанням списів та стріл з крем'яними вістрями. Рибу ловили за допомогою загорож, на яких ставили верші, а також ставковими сітками та на вудочку. Кістки та луска сома, щуки, вирізуба утворюють скупчення поблизу жител. Але справжній розквіт рибальства припадає на наступну добу нового кам'яного віку - неоліту.

На території Дніпра відкрито більш ніж 20 пунктів із знахідками VII - початку IV тис. до н.е. Головною їх ознакою була поява глиняного посуду та досконалих знарядь із кристалічних порід каменю, які оброблялися на гранітних плитах - шліфувадлах. Саме такі плити знаходили вздовж берега Дніпра у межах парку ім. Т. Г. Шевченка. Численні неолітичні поселення займали береги Ігренського півострова та узбережжя ж/м "Придніпровськ". Величезне поселення відкрито на лівому березі Дніпра поруч з проспектом Воронцова - поблизу залізничного мосту. Під час будівництва Південного мосту на правому березі теж знайдено рештки неолітичного поселення, а також у Таромському та Діївці. Місцезнаходження поселень фіксується за скупченням черепашок їстівних річкових молюсків. Знахідки кістяних гачків та блешень з перламутру свідчать про рибальство, поряд з яким існувало лучіння риби на порожистих ділянках. Для цього часу є свідчення появи човнів - довбанок, що сприяло заселенню майже всіх островів у руслі Дніпра в межах міської території. Винахід керамічного посуду, який виготовлявся за жмутовим способом і прикрашався різноманітними, але напрочуд сталими для кожного племені візерунками, дає підстави фахівцям виділяти окремі археологічні культури: гребінцево-накольчасту кераміку дніпро-донецької спільності, лінійно-накольчасту сурсько-дніпровської культури та ін. Від доби неоліту походять перші свідчення переходу до відтворюючого господарства - землеробства та скотарства. На острові Кодачок, поблизу ж/м "Придніпровськ", на поселенні сурсько-дніпровської культури було знайдено кістки свійської великої рогатої худоби, а на острові Шевському - рогову мотику для обробки землі.

Від цього часу маємо свідчення про світоглядні уявлення давніх мешканців Придніпров'я. З ними пов'язано виникнення перших родових кладовищ - так званих могильників - Чаплинського, Ігренського та ін. Поховання влаштовувалися в індивідуальних човноподібних могилах, простягнутим на спині, черепом до води, за якою, як вважалося, спливали душі померлих. Кістяки сповивали саванами, поруч клали знаряддя праці й прикраси з емалі іклів кабана та зубів оленів та риб. За тризну правили кістки тварин, які клали до горщиків. Про посилення міжкультурних контактів і розвиток обміну сировиною та виробами свідчать знайдені скарби виробів з донецького кременю, прикрас з нефриту та морських мушлів.

Особливо зростає значення місцевості, де зараз розташовано місто Дніпро, за доби міді-бронзи (IV-ІІ тис. до н.е.). У цей час на Правобережжі у лісостепу складається величезна спільність землеробських племен, відома як трипільська археологічна культура. Між нею і спорідненим населенням півночі Балканського півострова існували тісні культурні та господарські зв'язки, в яких головне місце відводилося обміну металевими виробами та міддю, видобутою на терені сучасної Болгарії. Від трипільських племен метал надходив до населення лівобережної та степової України, сягаючи навіть Доно-Волзького межиріччя. У зв'язку з останнім великої ваги набувають дніпрові переправи та шляхи, на перетині яких виникають численні поселення, що передують сучасному місту. У гирлі Самари та на протилежному, правому березі Дніпра, в цей час існували поселення, мешканці яких здійснювали перевезення через ріку та забезпечували притулок і охорону мандрівним торговцям. Поруч поселень знаходилися кладовища - могильники, в яких поховання відбувалися як за старим звичаєм - простягнутого на спині тілопокладення, так і новим - перші "скорчені" (із зігнутими в колінах ногами та руками, піднятими долонями до обличчя), поховання, в яких вбачають свідчення появи нового, за походженням землеробського, населення. Досить часто зустрічаються колективні поховання, в яких кістяки лежать у різних позиціях, супроводжені як місцевим гостродонним посудом з домішкою товчених мушлів до глини, так і досконалим трипільським посудом (могильник Ігрень-8). У Чаплинському могильнику на ж/м "Придніпровськ" у похованнях були прикраси з міді у вигляді черепашок, рурочок, діадеми, а також довгі низки кружечків з перламутру річкових молюсків з отвором, які, на думку дослідників, виконували функцію сучасних грошей. На острові Самарському відкрито унікальне поховання давнього майстра з металообробки, поруч з яким покладено глиняну ливарну форму - матрицю - для відливки сокири та ковальський інструмент. Ця знахідка значно поглиблює час виникнення місцевої металургії, яка обслуговувала не тільки племена Придніпров'я, а й експортувала вироби на південь та у басейн Сіверського Дінця.

У Дніпровському Надпоріжжі та Лівобережжі у IV-ІІІ тис. до н.е. мешкали скотарсько-мисливські племена середньостогівської та постмаріупольської археологічних культур, через які здійснювалася торгівля високоякісним донецьким кременем, що надходив на захід, до землеробського світу Трипілля та Балкан. Знахідки скарбів на Поповому мисі поблизу Ст. Ігрені свідчать, що саме тут знаходився один з центрів цього обміну. Сюди сходилися суходольні шляхи, які пов'язували Придніпров'я зі східними районами, про що свідчать численні знахідки кавказьких імпортів. На землях учбового господарства Дніпровського агроуніверситету досліджено кілька поховань, супроводжуваних горщиками та прикрасами т.зв. майкопської археологічної культури.

У духовному житті та світоглядних уявленнях давніх мешканців міста в цей час відбуваються відчутні зміни. Замість могильників з'являються земляні штучні пагорби - кургани - могили, за народною назвою.

Кургани втілювали в собі образ Всесвіту, їх напівсферична форма розумілася як небесна сфера, а кам'яне кільце по підошві (кромлех) слугувало кордоном між світом живих та померлих. Кургани були уособленням належності землі предкам, вони неодноразово використовувалися для поховань і містили в собі культові споруди - вівтарі, жертовники, майданчики для відбування тризни. Разом з тим кургани позначали кордони розселення окремих племен, вони простягалися вздовж давніх шляхів, що дає можливість вивчати по них стародавню топографію.

На території сучасного міста Дніпра до ХІХ ст. існувала велика кількість курганів. Лише у нагорній частині на місці сучасної Національної гірничої академії, Соборної площі, на розі вул. Барикадної та проспекту К.Маркса досліджено більше 10 курганів. Ланцюжки курганних насипів тяглися вздовж дніпровських берегів поблизу Мандриківки, Рибальського, Ігрені, сучасного ж/м "Тополя", Південного машинобудівного заводу, аеропорту. Під час розкопок двох величезних курганів під назвою "Близнюки" відкрито близько 30 різночасових поховань. Померлих супроводжували луки та крем'яні стріли до них, різноманітний посуд та прикраси. У багатьох похованнях дорослих поміщено дитячі, в чому вбачають свідчення існування патріархальної (батьківської) родини, в якій життя й смерть дитини залежали від волі батька. У кургані "Сторожова могила" на території Дніпровського аеропорту українським дослідником О.І.Тереножкіним знайдено перший у Східній Європі чотириколісний візок, що супроводжував поховання літнього чоловіка. Поява колісного транспорту пов'язується з племенами ямної культури Степу, носії якої за мовною ознакою належали до давньоіндоєвропейської спільноти.

У курганному будівництві відбивалися релігійні уявлення, разом з тим кургани полегшували орієнтування в одноманітному степовому просторі. Спорудження насипів вимагало мобілізації зусиль усього колективу і керівництва ним з боку старійшин, що сприяло виокремленню розумової праці і поділу суспільства за соціальним статусом та рангом. Але в курганах бронзової доби немає матеріальних коштовностей і значущість похованих визначалася не їхнім багатством, а кількістю праці, яку соплемінники померлого вкладали у будівництво останнього приміщення для тіла. Такі кургани і сьогодні залишаються на території міста Дніпро, поблизу ж/м "Тополя ІІ", у Діївці, на ж/м "Західний" та "Північний".

Поселення бронзової доби досліджено на схилах пагорбів парку ім. Шевченка. Його мешканці будували фундаменти жител з каміння, виводячи стіни з дерева та лози. Поруч знаходилися господарські приміщення, зернові ями, загони для утримання овець та великої рогатої худоби. Знаряддя праці виготовляли з кременю та полірованого каменю, хоча у вжитку вже була й бронза, переважно у вигляді прикрас та зброї. Глиняний посуд прикрашався візерунком з наліпних пружків, що дало підстави віднести поселення до археологічної культури багатопружкової кераміки і датувати XVII-XVI ст. до н.е.

У 1970-х роках поселення цього ж часу досліджено на лівому березі Дніпра в районі клубу заводу "Комінтерн" на пр. Воронцова. На піщаних мілинах було зібрано безліч багатопружкової за орнаментом кераміки, кам'яні та кістяні знаряддя, вироби з бронзи. Поселення доби бронзи відкрито на сучасних ж/м "Парус" та "Придніпровський", Ігренському півострові. Вони належали населенню давньоямної, катакомбної та зрубної археологічних культур індоєвропейської мовної сім'ї.

На початку І тис до н.е. місцевість понад дніпровськими порогами заселяли скіфські племена, з якими пов'язано виникнення першого державного утворення на терені сучасної України. Про привабливість Придніпров'я для давніх мешканців свідчить опис, який наводить давньогрецький історик Геродот: "Борисфен (грецька назва Дніпра) дає для худоби найчудовіші і дуже поживні пасовиська, чудову рибу у величезній кількості, вода його дуже приємна на смак... вздовж нього тягнуться чудові орні землі, або росте дуже висока трава, там, де земля не засівається". Саме на півдні Дніпропетровської області знаходилося легендарне кладовище скіфських царів - так званий Геррос, з якого походять всесвітньо відомі кургани Чортомлик, Товста могила, та ін., які були дійсно "пірамідами степу".

Декілька скіфських курганів досліджено у Дніпрі - на території сучасного заводу ім. Петровського, на вул. Сєрова, Жовтневій площі. І сьогодні на землях підсобного господарства Ігренської психіатричної лікарні знаходиться величезне скіфське курганне кладовище, яке домінує на місцевості завдяки розташуванню курганів на високому пагорбі дніпровського берега. В похованнях чоловіків неодмінно є зброя: списи, луки та стріли з бронзовими вістрями, залізні ножі. Поховання заможних скіфів містять залізні мечі - акінаки, панцирний обладунок, бойові пояси, коштовні вироби античних і скіфських майстрів. До найкращих зразків скіфського мистецтва належать золоті піхви меча з величезною - 22 см довжиною - бічною пластиною, яка зображує лежачого кабана. Верхня частина піхов оздоблена краплевидними вставками блакитної емалі, оздобленими золотими зернятками. Меч знайдено у схованці на дні могили поблизу учгоспу "Самарський"; крім нього, в ній знаходилась масивна золота прикраса бунчука і бляха у вигляді єгипетського скарабея. На похованому вдягнуті панцирна сорочка і штани, на голові - шолом. Поруч лежали два списи і колчан з набором стріл.

На зміну скіфам на початку І тис. н.е. у Придніпров'я приходять кочівники-сармати. Поодинокі поховання відкрито в курганах на території міста, переважно у лівобережній частині, там, де зараз знаходиться пр. Правди та навколишні вулиці. Зосередження сарматських поховань у курганах поблизу смт. Підгороднього свідчить про існування в пониззі Самари та Кільчені великого племінного центру. Перші сторіччя І тис. до н.е. в історії міста і прилеглих територій пов'язані із просуванням численних народів, які йшли з глибин Азії до кордонів Римської імперії. Саме до цього часу відноситься поховання варварського ватажка, випадково відкрите поблизу Ст. Ігрені, у якому були чудова золота корона, прикрашена кольоровим напівдорогоцінним камінням, оздоби одягу та зброї. Культурна належність поховання визначається як гунська.

Перші за часом виникнення слов'янські поселення V-VII ст. в межах сучасного Дніпра належать історичним антам, добре відомим за свідченнями візантійських та готських авторів, і старожитностям так званої пеньківської археологічної культури. Згідно з твердженням Прокопія Кесарійського, анти споріднені зі слов'янами однією мовою, однаковим побутом, звичаями і віруваннями. Разом з тим вони становили окремий племінний союз, який розселився від гирла р. Рось до Запоріжжя, в басейні Південного Бугу та між Дністром і Прутом.

Велике антське поселення досліджено на Поповому мисі Ігренського півострова. Лісові хащі, численні річкові протоки і болота являли собою природні укріплення, рятуючи мешканців від кочівників. Навколишні луки використовувалися під пасовища, родючі грунти забезпечували потреби землеробства. Житла - напівземлянки площею до 20 м2 мали дерев'яну обкладку стін, в одному з кутів знаходилася піч - кам'янка. Численні знахідки серпів, кіс, мотик, жорен свідчать про землеробське спрямування господарства.

Положення поселення поблизу переправи через Дніпро визначало його значення як торговельного центру: тут знайдено багато імпортних прикрас та посуду. Під час будівництва у 1999-2000 рр. Південного мосту на протилежному, правому березі Дніпра, досліджено таке ж саме поселення. Воно убезпечувало переправу і надавало притулок слов'янській людності та мандрівникам, що спливали лодіями через пороги на низ Дніпра.

У наступні часи, VIII-IX ст., в місцевості понад Самарою та Дніпровими порогами мешкало слов'янське населення літописних уличів. Ще вчений XVIII ст. Татищев зіставляв ім'я уличів із давньою назвою р. Оріль, яку в ХІІ ст. звали Угол. Новітні лінгвістичні розшуки також доводять походження етноніму "уличі" від слов'янського "угол". Академік Б. О. Рибаков вважав, що улицьке місто Пересічень, яке згадується в літописах, повинно було знаходитися на Дніпрі, південніше Києва. У зв'язку з цим, увагу дослідників привертають рештки великого слов'янського поселення, яке існувало в ІХ-ХІІІ ст. на піщаних горбах Ігренського півострова поблизу місця, де впадає Самара у Дніпро. Якщо це й не був літописний Пересічень, Ігренське поселення заслуговує на назву міста. Знахідки свідчать про інтенсивні торговельні відносини як із Київською землею, так і з кочівниками - печенігами, вежі яких стояли поруч з улицькими житлами. Деякі вчені, наприклад М. К. Любавський, вважають, що тюркомовні печеніги не тільки сусідили із уличами, а й змішувалися з ними, чому сприяли, зокрема, шлюбні зв'язки. Це ж стосується половців, які змінили печенігів в українських степах і курганні поховання яких досліджено в ХІХ ст. на території міста. Поховання супроводилося покладенням решток коня - вірного супутника кочівника, луків та стріл, залізних шабель, різноманітних прикрас. Поховання степової знаті відбувалося у колісних візках, які вміщували у могили.

Особливе значення в історії Дніпра слов'янських часів належить Монастирському острову, який лежить у руслі Дніпра навпроти нагірної частини міста. До підйому рівня води у Дніпрі греблею Дніпрогесу острів мав стрімкі скелясті береги у "головній" частині і довгу піщану косу у "охвості" (сучасний центральний пляж Дніпра). Саме тут, за легендою, серед скель та урвищ, знайшли притулок кілька візантійських монахів під час подорожі до Києва у 870 р. Ще раніше, за існуючою церковною традицією, на острові зупинявся св. Андрій Первозванний, який ніс світ християнства слов'янам.

957 року київська княгиня Ольга, за припущенням Д. І. Яворницького, під час бурі знайшла притулок у християн, які вже мешкали на острові. Її супутники, візантійський єпископ Григорій та монахи, спорудили на честь порятунку каплицю і правили в ній службу. Відомо, що на острові існував чоловічий монастир, в якому зупинялися київські князі Святослав та Володимир. До монастиря приходили люди з навколишніх осель, зокрема, відомо про відвідування монастиря самарськими рибалками. У 20-х роках ХІІІ ст., після невдалої для давньоруських князів битви з татаро-монголами на р. Калка, монастир знищено загоном кінноти, а монахів - убито.

Після татаро-монгольської навали ХІІІ ст. настав час знелюднення і занепаду. Лише в лісах по Самарі і Вовчій, у т.зв. "Дубовій товщі" тривало ще життя нащадків дніпрових слов'ян, так званих бродників, перевізників та досвідчених "толковинів" - перекладачів з тюркських мов. Хоча місто на Ігренському півострові було зруйноване татарами, його мешканці відійшли вище за течією Самари, де відновили перевіз. Численні знахідки монет татарських ханів і навіть київського князя Володимира Ольгердовича XIV ст. підтверджують існування при цьому перевозі митниці, на що звернули увагу краєзнавці В. В. Бінкевич та В. Ф. Комеко. Цікаво, що серед документів Золотої Орди цього часу згадуються "побережники" - збирачі податків з суден, "тамговщики", що надавали право проїзду, "лодійники", якими були вільні дніпровські люди - бродники.

У середині XV ст. Золота Орда розпалася на 5 окремих ханств, серед яких було і Кримське. Починаючи з цього часу, землі сучасної Дніпропетровщини зазнають постійних нападів з боку татар, і лише виникнення за порогами козацтва поклало край цьому руйнуванню.