пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

МОСКОВСЬКА ПИСЕМНІСТЬ СПИРАЛАСЬ НЕ НА КИРИЛИЦЮ

до 15 века в Московии писали на уйгурице
покемон
senseisekai
Российский профессор С.Н. Валк доказал, что в Московии вплоть до 15 века писали на уйгурском алфавите. Только со второй полвоины 15 века стали перходить на кирилицу.

Уйгурица - восходит в согдийским письменам, алфавит, адаптированный к тюрским языкам. Впоследствии был витеснен где кирилицей, а где арабицей. Ныне наблюдается в видоизмененном виде в монгольской и мнджурской письменности.

Аріянство у скіфів-готів-слов’ян


Головна причина несамовитого фальшування історії готів криється в тому, що готи-скіфи-слов’яни з самого початку були носіями істинного вчення Ісуса Хреста, натомість Рим, Александрія і Константинопіль духовно виродились і стали на сторону Його ворогів.
"Вандали перше жили близько Меотиди" (Азовського моря)
Прокопій Кесарійський (6 ст.)

вівторок, 14 листопада 2017 р.

Як виглядав середньовічний Львів: враження очевидця

Сьогодні пропонуємо вам подивитися на середньовічний Львів очима купця, мандрівника, згодом ченця ордену домініканців Мартіна Ґруневеґа. Народився він у Гданську в сім’ї німецького купця, Ганса Ґруневеґа, який незабаром помер. Вітчим віддав його в 1574 році до Бидґоща вивчати польську мову. Для оволодіння ремеслом він найнявся з серпня 1579 року до купця Ґеорґа Керстнера з Варшави. Там він познайомився з купцем Асадуром (Богданом) з Львова, до якого переїхав 5 липня 1582 року. У щоденнику він записав, що у Львові йому сподобалось більше, ніж у Варшаві, та що купець Асадур був йому за хазяїна і за батька. З торговими караванами він здійснив шість подорожей до Константинополя, одну до Києва і Москви. У вересні 1588 року вступив до ордену домініканців, змінивши обряд на католицький під впливом львівських домініканців. 22 травня 1592 року був висвячений на ксьондза.Прийняв ім’я Вацлава (Венцеслава) з Гданська і перебуваючи у львівському кляшторі до 1602 року. Галицька брама (середина XVIII ст.) “…Львів… лежить у такому місці, неначе це альтана посеред раю. Дуже гарні околиці… Як тільки трохи перейти через поріг, натрапиш на стільки дивовижних речей, що деінде треба було б подорожувати сто миль, щоб таке побачити. Тут широкі поля, гори і долини, пагорби і верхи, чагарники й ліс. Відразу за міською брамою все це не тільки можна оглядати, але й досягти руками. Не знаю міста у всьому королівстві, яке було б багатше на садки. Тут ростуть горіхи і сливи, розміром з куряче яйце. Їх пакують у великі бочки і вивозять аж до Москви. Виноград з тутешніх садів не тільки носять кошиками на ринок, але й роблять вино до погребів по 50-60 бочок з одного преса. Завдяки умінню і пильності виноробів їхнє вино міцніє з року в рік, так що деякі вина приймають за привезені, а не місцеві… Кипариси і розмарин тут побачиш не тільки в вазонах, але й на ділянках. Гарні каштани, дині, артишоки та деякі инші іноземні рослини тут не дивина. І вони не лише квітують, але й дають плоди… Запашні нагідки, найкращі фіалки та инші свіжі квіти можна знайти тут в будь-який час цілий рік. І городи вони мають не тільки для пожитку, але й для забави – у городах є гарні альтанки, ставки, навіть майданчики для кеглів. …Вся худоба, що її женуть з Поділля і Молдавії до Італії, проходить через це місто. А тутешніх щупаків їдять і у Відні, хоч там і протікає під семи мостами багатий на рибу Дунай. Пелчинський став (1850 р.) Я об’їхав пів-Европи, побував у найславніших містах світу, але в жодному не бачив стільки хліба, як тут щодня приносять на ринок, і майже кожний чужинець знайде таке печиво, як у своїй країні, – хліб, струцлі, тістечка, чи як ще їх назвати. Тут величезна кількість пива і меду, не тільки місцевого, але й привезеного. А вино їм привозять також з Молдавії, Угорщини, Греції. Інколи на ринку можна побачити в стосах більше тисячі бочок вина – там його склад. У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, росіян у білих шапках, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову. Місто віддалене понад сто миль від моря. Але коли побачиш, як на ринку при бочках малмазії вирує натовп крітян, турків, греків, італійців, зодягнених ще по корабельному, видається неначе тут порт відразу за брамою міста. Щотижня буває три торговельних дні – по середах, п’ятницях, неділях… Але торг тут щодня, бо щоденно прибувають крамарі з усієї Русі, Поділля, з Молдавії і Волощини. Отже щодня знайдеш тут різні товари, які тільки можна придумати. Є також різноманітні добрі ремісники, навіть друкарня. І хіба не кожному відомо, як багато крамниць у Прусії, Сілезії, не кажучи про всю Польщу, тутешні вірмени заповнюють своїми товарами… Низький замок (кінець XVIII ст.) …Свою назву місто має від гори, під якою воно лежить… Недалеко від левової яскині, на віддалі пострілу, є ще одна гарна гора. На цій горі князь Лев надумав спорудити замок і там встановити своє владарювання. І справді, це не тільки гарна гора, але й чудо світу. А у той час вона була ще більшим чудом, поки їй не зняли вершину. Гора височить посеред вільного простору, її з усіх боків далеко видно. З сторони Любліна вона помітна ще перед Белзом, віддаленим понад 10 миль. Поки не було збудовано замок на горі, вона мала вигляд зрізаної піраміди, і здіймалася наче гора Сінай посеред пустелі. А тепер вона виглядає, як ніби їй зняли капелюх і замінили короною, як це видно на малюнку поруч… Хоч тепер замок виглядає зле, все ж видно, що князь Лев спорудив його з великою пильністю і великим накладом коштів. Він мав свій двір лише там. Замок займає весь верх гори… Дорога туди, викувана в скелі… входить з південного боку на довгу і досить широку рівнину… Там нема жодної будови, лише замкові мури. Тільки ліворуч, з заходу, стоїть на краю дерев’яний цейхгауз позначений № 2. А праворуч від брами глибокий рів у твердому камені. Понад ним – зведений міст до княжого палацу, який стоїть, покритий ґонтами, неначе великий будинок посеред замку і з’єднується з обох сторін з мурами. У цьому будинку є чудові зали, кімнати та инші приміщення усякого виду. Зверху велика каплиця, прикрашена на руський спосіб, у якій молився князь. Лише за нею, з сторони міста, є капличка з католицьким вівтарем. Обидві зараз пусті. Всі двері, брами, дорога, вікна прикрашені різьбленим каменем. Коли перейти згаданий міст, то під палацом веде прохід з брамою поза будинок. Тут опиняєшся на гарній і великій чотирикутній площі, в кінці якої замок завершується двома великими півкруглими вежами… Ця площа, чи двір, має навколо по мурі хід, вид з якого дає очам більшу насолоду, ніж можна було б уявити… У замку є багато староруської зброї – різних арбалетів, щитів, списів, шоломів тощо. Коли князь закінчив замок і там став перебувати як у недоступному місці, люди стали називати за іменем володаря цей замок Львовом. Що ж стосується знаменитого міста, яке виникло під цією горою, я чув від старих людей таке. Якраз тоді, коли Лев готував для замку місце недалеко від гори Льва, його слуги з иншої гори, напроти замку, помітили ще одну високу гарну гору. Коли вони з нею знайомилися, натрапили на страшного дракона. Як тільки князь про нього довідався, учинив раду і погубив цього жахливого змія. Наказав також негайно на горі, де змій мав лігво, змурувати церкву на честь св. Юра (оскільки той також знищив подібного змія). Цю церкву надав він своїм руським священикам як парафіяльну. Вона віддалена від замку приблизно настільки, як гданська Висока брама від Мотлавської брами… Недалеко від церкви показують у скелі печеру згаданого дракона, яку називають тепер Змієвою ямою. Церква разом з будівлями духівництва займає весь верх гори. Там і тепер має резиденцію український єпископ; називають церкву “столичною”, що означає “кафедральна церква”, або “собор” (хоч у місті є більша і краща українська церква). Церква св. Юра приблизно дорівнює гданській церкві св. Варвари, але побудована на український спосіб. За моїх часів вона була повністю перемурована і прикрашена деякими новими образами, що їх намалював дуже старанно український митець Федько. Якщо хочеш побачити гарний, добре прикрашений храм, зайди в середину до цієї церкви. Назовні вона не така, хоч вже має бляшану покрівлю. Під час будови цієї церкви почали збиратися люди…, аж поки не виросло велике село, яке ще й нині є на передмісті. А князь побачив, що було б неважко спорудити місто. Йому сподобалася долина під замком – рівне місце, оточене горами. Храм св. Юрана літографії Кароля Ауера, др. трет. XIX ст. Як видно, церква Юра була першою будовою міста після замку… Оскільки в ті часи Полтва блукала по долині і утворювала в лісі під узгір’ям велике болото, князь розпорядився збирати воду в рів і відпроваджувати її, осушувати землю, викорчовувати ліс. А тоді князь Лев почав під своїм замком вимірювати місто, проголосив для нього вольності і подбав також, щоб місто навічно користувалося його ім’ям і гербом… Побачивши, що це місто ростиме великим, що воно багате на воду і дерево, люди почали туди сходитися… Від того часу дотепер місто так поширилося, що його передмістя тягнеться аж до [церкви] св. Юра. І з усіх сторін міста є такі передмістя, а в них є чудові вулички. За моїх часів місто зросло настільки, що коли я від’їжджав звідтіля, то супроти того міста, до якого я прибув, неначе виникло друге таке саме місто. Під цією церквою гора кінчається і далі йде в иншому напрямі. На північ простяглося велике передмістя, початок якого на плані позначено хрестиком. На цій вулиці справа, біля підніжжя гори мурований храм св. Івана. А далі гарна мурована українська церква, названа Монастирем, бо там є гарний мурований будинок для їхніх ченців. Дотепер їх живе там один чи два. Кілька років тому почали вести чернече життя також українські монахині. І ця церква за моїх часів була цілком перемурована і прикрашена гарними мальовилами. Далі на цій вулиці мали українці стару церкву, яка недавно була розібрана, а на її місці споруджена нова, дуже гарна, з дерева. За українським монастирем трохи далі є вірменський монастир. Це також великий мурований будинок, при якому є і дерев’яна будівля. У монастирі стоять одна за одною дві муровані церкви – св. Марії і св. Якова. Ще, крім того, у садку одного вірменина вони мають гарну дерев’яну церковцю, її називають “при св. Хресті”, бо у тому садку знайшли яблуко з розп’яттям. Місто Львів (середмістя) збудовано чотирикутником… Розміром дорівнює Торуневі. Воно має навколо два міцні мури. Перший високий і з усіх боків на ньому багато високих веж. Муром під ґонтовим дашком можна дійти аж до замку. Цей Нижній замок служить королівським палацом, або двором, бо він підготований лише для житла, а не для оборони міста… [На дворі замку] стоїть церква св. Катерини. Вона була раніше руською, як ще й тепер свідчить вся її будова. Всередині, починаючи з підлоги, прикрашена мальовилами євангельських історій і святих, все на руський лад… Змурована вона дуже старанно, з особливо міцної цегли. Цей [високий] мур оточено ще другим муром, від замку (починаючи з великої бастеї), північною стороною до Галицької брами на ньому багато високих веж. Вони напівкруглі і відкриті ззаду, але мають високі дахи з ґонтовою покрівлею. Недалеко від Краківської брами між обома мурами мають міщани стрілецький город з приємною альтаною. А зі сходу мають великий гарний цейхгауз [арсенал], сповнений доброї зброї та иншого військового обладунку,– і все це зберігається в порядку і чистоті. Далі доходимо при Галицькій брамі до майстерні ливарника гармат, яка рідко буває бездіяльною. Хоч місто зі сходу лежить на підвищенні, навколо цих двох мурів викопано широкий рів. А за ровом іде ще вал від одної до другої брами, східною стороною. На валах палісад, або бруствер, зроблений з дерева і покритий глиною. На ньому густо стоять восьмикутні дерев’яні вежі, а також три міцні муровані бастеї. Цей палісад тягнувся ще за моїх часів далі, від Галицької брами до замку і включав там також дві муровані бастеї. Бастеї ще стоять, але палісад розкидано і на його місці насипано великий і широкий вал, який вже тепер висотою дорівнює міському мурові. Зростає він тільки за рахунок сміття і будівельного лому, що їх викидають з міста. За цим валом йде ще один широкий рів. Цим новонасипаним валом можна дійти до міської хвіртки, при якій відразу справа є платна лазня. Ще одна [є] на передмісті, під церквою Марії… Обидві брами стоять напроти одна одної, проте від однієї брами иншої не видно. На обох ще й тепер є образи святих у священних шатах, намальовані на руський або грецький вигляд. В цілому Львів – гарно муроване місто, на усіх вулицях багато мурованих кам’яниць, прикрашених різьбою і малюванням. Проте всі будинки вкриті тільки гонтою. Найкраща забудова на ринку і Вірменській вулиці… Навколо ринку перед будинками йде тротуар, гладко викладений тесаним камінням. Він такий широкий, що можуть йти чотири особи разом, або дві пари назустріч одна одній. З Ринку ведуть східці під цим тротуаром в погреби будинків. Над дверима погребів утворюється ніби уступ, з якого видно весь ринок. Якщо хочеш посидіти, знайдеш в багатьох місцях, на цьому уступі і перед будинками вмуровані лавочки. Тротуар на кілька ступенів піднято, і це не допускає туди возів і коней. Посередині ринку гарна велика ратуша… покрита жовтою та зеленою полив’яною черепицею. Над її сходами чи то сінями за моїх часів замість дашка вимурувано гарну велику кімнату. А на високо піднятому наріжному камені вміщено кам’яного лева з короною і з королівським гербом у лапах. Перед сінями за моїх часів влаштовано стовп ганьби… При ратуші з заходу стоїть гарна висока вежа, знизу чотирикутна, а зверху восьмикутна, яка ще не готова… Звідти вранці, опівдні і увечері грають на трубі. До ратуші прибудована постригальня сукна, далі є вага, за нею корита для рибного торгу… Далі хлібні рундуки, шевські ятки, будинок гончарів. Тоді вуличка з будинками шинкарів, за ними бідні крамниці з дерева і муровані багаті крамниці. За моїх часів вуличка багатих крамів була підмурована склепінням. …Крім фарського найкращий храм Божого тіла (перша з його каплиць має вівтар), у якому був тоді образ Марії, з головою, загорнутою плащем, і з дитям на руках. Хоч цей образ і тепер гарний, він, я думаю, пам’ятає початки храму: раніше він, без сумніву, був у пошані в русинів і греків. Образ намальовано на руський спосіб, є на ньому і їхні літери. Українці мають храм Богородиці, яку вони називають Пречистою. Він має високу дзвіницю з суцільного квадратного каменю, покриту свинцем… її дав спорудити з власних коштів Костянтин Корнякт… Українська церква не набагато більша від гданської св. Варвари. Тепер її будують від підстав, з гарного і суцільного квадратного каменю. При мені була виведена вже до склепіння. …Вірменська церква теж має назву Богородиці, вона більша від української. Верх хрестовидний, критий свинцем, і має посередині надбудований ліхтарик… друга частина церкви покрита такою полив’яною дахівкою, як ратуша. За моїх часів Бернатовичка замовила вірменському митцеві Богушу вималювати церкву гарними зображеннями євангельських історій. Ця церква має гарну дзвіницю, криту свинцем. Недалеко від неї вірмени мають свій шпиталь. А шкіл у Львові тільки три: при фарному костьолі – католицька, при українській та вірменській церквах – їхні школи…” Джерело: Фотографії старого Львова








Джерело: http://prolviv.com/blog/2017/11/10/iak-vyhliadav-serednovichnyi-lviv-vrazhennia-ochevydtsia/
© prolviv.com

неділя, 12 листопада 2017 р.

Кам’яна Могила: печери, ґроти та знахідки


Автор: Спадщина Предків Святилища України 




У приазовському степу під безмежною блакиттю небесного склепіння чітко вирізняються заокруглені обриси величезної кам`яної гори, схожої на могильний насип. Це – Кам`яна Могила – державний історико-археологічний заповідник, розташований під Мелітополем, поблизу селища Терпіння, Запорізької області. Периметр цієї гори - майже 3 кілометри, її висота сягає 12 метрів. Близько 3 тисяч каменів різних розмірів, гроти, впадини, тріщини Кам`яної Могили разюче нагадують будову людського мозку. Усього тут було виявлено 62 печери та 160 кам'яних табличок з письменами. КАМ'ЯНА МОГИЛА - МУЗЕЙ ПІД ВІДКРИТИМ НЕБОМ На думку колишнього (на жаль, вже покійного) директора заповідника «Кам’яна Могила» Бориса Михайлова, автора багатьох наукових досліджень та книг про це особливе місце, у геологічному й історичному планах Кам’яна Могила - єдиний у світі пам’ятник подібного типу. Це - останець піщаника Сарматського моря третинної епохи. Мільйони років тому тут була піщаникова мілина. Пізніше, коли виникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення (вони й зараз добре простежуються на правому березі долини ріки Молочної поблизу села Терпіння), у товщі яких у свій час був знайдений зуб кита. З часом море зникло, а на його місці запанувала пустеля. З’явилися червоно-бурі глини, що містили залізо й марганець. Пізніше тут утворилася впадина ріки Молочної, яку прозвали так через те, що на шкірі після купання при висиханні проступав вапняний наліт, білий, як молоко. Води пра-Молочної проникали вглиб землі, а оксиди заліза й марганцю виходили на поверхню піску сарматського горизонту, перетворюючись у кам’янисту породу. Так поступово формувався піщаниковий моноліт. Під дією сонця, вітру і води кам'яний моноліт почав розпадатися на окремі частини, всередині утворилися пустоти, схожі на бджолині стільники. ЕНЕРГЕТИЧНІ КОЛА КАМ’ЯНОЇ МОГИЛИ Однак Кам’яна Могила - не безладне накопичення плит, а правильно розвалений кам’яний панцир, печери й гроти якого виявилися дуже зручними для культових цілей найдавніших жителів земної кулі. Саме це й перетворило її з незвичайного геологічного явища в унікальний пам’ятник історії людської цивілізації. Саме тут була виявлена величезна кількість енергетичних місць з мегалітами та писемними знаками на них, котрі дійшли до нас із глибини тисячоліть (найдавнішим із нині знайдених - понад 12 тисяч років!) і являють собою усакральну кам’яну «бібліотеку» часів, коли нинішня цивілізація, здавалося, ще тільки «агукала» у своїй історичній колисці. Схема заповідника  Центральним місцем Кам'яної Могили є Вівтар у вигляді каменя із невеликим округлим заглибленням посередині, розсташований на самій вершині гори, в центрі енергетичного стовпа, що підтверджено багатьма дослідниками, в тому числі й зарубіжними біоенергетиками, контактерами. Поруч з ним 5 дрібніших каменів. У «Рігведі» є слова: «Вищий слід Бога знаходиться на вершині гори, на нього дивляться ті, хто приносять жертви». Якщо подивитися на вівтар з висоти, то ми побачимо, що він є основою стопи, а поруч з ним п'ять пальців. Безліч туристів кладуть у заглиблення жертовного каменю монети, однак цього робити не варто. Богам гроші не потрібні. В подібних заглибленнях жерцями розпалювалося ритуальне вогнище або клались пожертви у вигляді дарів Природи. Відомий уфолог К. Марчук висловлює думку, що Кам'яна Могила - особливе місце, що грає важливу роль не тільки в масштабах планети, але і Космосу. Цю думку підтверджено верховним ламою Непалу лінії Карма Каг’ю Рінчопе Лопен Чечу, що відвідав Кам’яну Могилу двічі: влітку 1995-го та в 2005 році. Після двогодинної медитації на Вівтарі він сказав, що Кам'яна Могила - справжній енергетичний пуп Землі. У 62 печерах кам'яного панцира були виявлені написи, частина з яких вдалося розшифрувати відомому шумерологу Анатолію Кіфішину. Один з найбільших написів (а знаки досягають метра у висоту) був зафіксований на одній з плит Кам'яної Могили і містив  -"Шу-Нун", що в перекладі з протошумерського означає "Рука Цариці" (або же "Закон Владичиці"). Кифішин висунув гіпотезу, що так називалося раніше само святилище. До речі, відомий мовознавець Н.Марр доводив: українське дієслово "шукати" походить саме від шумерського "шу" - "рука".  Київський же дослідник С.Пауков вважає, що від назви "Шу-Нун" пішли також українські слова "шана" та "шанувати". Український археолог Юрій Шилов відзначає, що Кам'яна Могила характерезується колосальною енергетикою. На поверхні Землі виходи такої енергії фіксуються аерофотозйомкою у вигляді кілець. Геологи і геофізики називають їх мантійними каналами і вважають, що вони «висвердлюються» свого роду завихреннями у гравітаційному полі, що йде від Сонця до планет. Аерофотознімки, які Шилову вдалося отримати в Центральному архіві США у Вашингтоні, показують на місці Кам'яної Могили циркульне правильне коло діаметром близько 200 метрів. У 1997 році була організована пошукова експедиція на території пам’ятки з приводу підземних пустот, які один за одним фіксували біоенергетики. Завдяки підтримці екс-президента України Л.М. Кравчука експедиція була забезпечена єдиним на той час на Україні унікальним французьким георадаром, привезеним з Чорнобиля. Однак на досліджуваній території георадар не зміг знімати інформацію. Можна припустити, що це було пов'язано з резонуванням приладу з інформаційно-енергетичними потоками місцевості. В свій час Валентин Супперт - вже покійний незалежний дослідник Кам'яної Могили, самоучка біолокаційних досліджень писав: «Я багато років займаюся пошуками... і знайшов на території України... некрополь «царських скіфів». Він являє собою величезний підземний храмовий комплекс з сотнями кімнат і поховань... Крім цього, я знайшов величезну кількість підземних ходів і виробок золотої, срібної і мідної руди, в яких збереглися сліди зі злитками цих руд... я добиваюся одного - щоб Інститут археології та товариство охорони пам'яток організували комісію для перевірки моїх даних». (з листа В. Супперта екс-президенту України Л.Д. Кучмі, 1994 р). За словами сина В. Супперта під час розкопок на Кам’яній ними був виявлений древній вхід в підземелля, прикритий плитою, але вони відразу закопали його піском, відчувши щось недобре. Не безпідставно деякі біоенергетики вважають, що це і стало згодом однією з причин передчасної смерті Валентина Супперта. У 2001 році дослідники вирішили все-таки перевірити ці слова та провели буріння, однак пробуривши до глибини 9 метрів свердловина не розкрила ні порожнеч, ні взагалі жодних порушень в породах, представлених важким суглинком і глиною. Незважаючи на вжиті відповідні техніки безпеки, кожен з 5 учасників спецекспедиціі отримав сильний енергетичний удар, який завдав небезпечний для здоров'я вплив на енергетичні центри, судини мозку, коронарні судини та інші системи. Любов Саннікова (культуролог, авторка книги-дослідження «Свята Мова Творця у Звичаї Народу») переконана (і висновки свої робить, спираючись на сучасні дослідження фізиків-теоретиків), що, проходячи лабіринтами Кам’яної Могили, інформаційні потоки найвищих частот «адаптувалися», трансформуючись і зменшуючи частоту до найнижчого обертону, який відповідає інформаційній матриці людини. І наші древні Пращури - жерці, посвячені - вміли приймати ці інформаційні потоки, щоб згодом втілювати їх у традиціях етнокультури.   ПЕЧЕРИ, ҐРОТИ ТА ЗНАХІДКИ КАМ’ЯНОЇ МОГИЛИ - Показовими є знахідки в печері Кози (№ 60), де на стелі зафіксовані фігури лося, бика, качок і інші, а головне - плита-блок з зображенням мисливця на кіз. Подібні сцени є класичними зразками в Леванто, Північній Африці, Близькому Сході, Азербайджанському Закавказзі та Індії. Присутність на плиті-блоці мисливця на кіз і іншої фігури кози, що знаходиться в "загорожі", мабуть, слід розуміти як відтворення древнім художником загінного мисливства та процесу приручення цієї тварини. У цьому зв'язку слід згадати думку В.Н.Даниленка, який писав, що скотарство на південному сході Європи виникає на базі загінного полювання. Підтвердженням служать знайдені в мезолітичному горизонті поселення Кам'яна Могила 136 фрагментів кісток 48 особин домашньої кози, а також три фрагменти кісток трьох особин собаки. Ці дані говорять про присутність в господарстві мезолітичних мисливців домашньої кози і собаки. В науці відомо найбільш давнє свідоцтво одомашнення кози в пізньому мезоліті (поселення Асіаб в Південному Загросі, VII тис. до н. е.). Виявлена ??домашня коза в Алі-Коші (7500-6750 рр.. до н. е.), в Бейді (7000 до н. е.). Пізні пам'ятники з присутністю кози відомі на Балканах в Аргісі, на Неа-Никомедії і в Кнессі. - Особливо цікавою є знахідка у печері Відьмака (№ 52). В. Даниленко писав про виявлений унікальний малюнок так: «... Мова йде про цілий комплекс, а не про ізольований символ. Справа в тому, що він висловлює, щонайменше, три компоненти: цілком антропоморфний символ чаклуна, хвостатого звіра, хвіст якого використаний як атрибут самого чаклуна і, можливо, звіроподібний вигляд чаклуна - явище найменш ясне. Пошуки більш-менш ймовірних аналогій у світі створінь не привели нас до вирішення питання. Морда звіра при найближчому розгляді не належить до копитних тварин... Виникає враження, що зооморфну основу чаклуна становить птах. Можна констатувати подібність його пташиної голови з подобою священного птаха в печері Відьмака, створеної один раз в якості центрального образу сюжету зображення на одній з виявлених тут пісчаникових плит. Варто припустити, що мотив чаклуна-шамана, який нерідко перетворюється на птаха, є найпервіснішим і глобальним сюжетом палеолітичного етапу, слід вважати - загальнолюдським...»[http://runitsa.ru/publications/164/]. Це складне поняття первісний художник Кам’яної Могили передав через чітку тричленну композицію, що проектується у вертикальну схему: небо - земля - підземний світ. Таким чином було відтворено космогонічну схему триєдності світу, що згодом упродовж тисячоліть знаходитиме втілення в світосприйнятті і релігіях численних етнокультур і народів, що виписуватимуть світову історію людства. - Вельми цікаві знахідки були виявлені у гроті Чуринг, який датується мезолітом-неолітом - десятки покриті різьбою невеликі шматки піщанику, які В. М. Даниленко досить переконливо витлумачив як аналог відомих в етнографії чуринг - родових «вмістищ душі», пов'язаних з тотемічними уявленнями [59, с. 118-130]. Згадаймо, як в народній казці «смерть Кощія - на кінці голки, а голка в зайці, а заєць в скрині ...», так це щось на зразок подібної скрині з «голками» - На багатофігурних композиціях в печері Містерій (№51-б) відображений цілий ритуал: поклоніння палеолітичних мисливців тваринам - мамонтам, носорогові, диким коням. - На плитах Кам'яної могили знайдені також і зображення хреста, що відносяться до епохи так званого кам'яного століття. Ця знахідка на території України разом з численними іншими ще раз свідчить про те, що символ хреста має чисто язичницьке походження: у кам'яному столітті - епохи бронзи спочатку хрест був символом ідеї центру та основних його напрямків або символізував сонце. Язичницькі племена поклонялися хресту, як символу безсмертя. У християн же хрест далеко не відразу став найважливішим символом нової релігії. У ранньому християнстві, в I, II і навіть у III ст., хрест як знаряддя страти Ісуса Христа нехтувався віруючими. Минуція Фелікс писав: "що стосується хрестів, то ми їх зовсім не пвшановуємо; нам не потрібні вони, нам християнам; це ви язичники, ви, для яких священні дерев'яні ідоли, ви почитаєте дерев'яні хрести». - Досить пізнавальним є запис із наукового звіту Бориса Михайлова – археолога, автора книги «Кам’яна Могила – підземний «Ермітаж» Приазов’я»: «Результатом польових робіт (в період з 1983-го по 2004 рік) були відкриті 15 нових гротів і печер (№ 36-б, № 51-б, № № 53 - 65). Особливо серед них виділяються печери № 36-б (печера Бізона) та № 51-б (печера Містерій) з пізньопалеолітичними зображеннями мамонта, птаха, бізона, коней. Вперше в Кам'яній Могилі, в печері № 36-б, знайдені мезолітичні мальовничі малюнки оленя, оленихи, лучника і жінки... Розкопана печера Підкови (№ 53) з численними зображеннями епохи ранньої і середньої бронзи, серед яких - людські стопи, підкова, тварина (кінь?) в масці оленя. Печера № 54 містила малюнки водоплавних птахів і тварин (вівцебики?). Унікальним виявився грот Дракона (№ 55), в глибинах якого збереглася скульптура голови ведичного дракона Врітри, убитого Індрою ... ». Тож, можливо, саме ці степи були легендарним Арійським простором – Ар’я Варта – простором наших Предків аріїв, де народжувалися перші вірші «Рігведи» і «Авести» - релігійно-епічних текстів давнини... КАМ’ЯНА МОГИЛА І «АНЕНЕРБЕ» У середині XIX століття англійський археолог Лейард виявив ассирійську клинописну бібліотеку з легендами, які були практично ідентичні історіям, записаним в Біблії - вигнання з раю, всесвітній потоп і т.д., але набагато старіші... Такий ось плагіат в Священному писанні став причиною однієї з найсильніших криз віри в християнському світі. Подальше дослідження питання показало, що легенди ці належали шумерській цивілізації, і привело до відкриття найдавнішої на землі писемності. У 1923 році світ побачив працю «Основи шумерської граматики», автором якого був німецький археолог Арно Пебель. Шумерологи і в наші дні вчаться по цій книзі. Багато років Пебель прожив в Америці, заснував там інститут з вивчення шумерської цивілізації, але в середині 30-х років він, як переконаний нацист повернувся до Німеччини, де зустрівся з Германом Віртом, засновником і керівником містичного товариства «Аненербе», що займалося дослідженням окультного досвіду цивілізацій минулого і розглядало Кам’яну Могилу як чергову найдавнішю сакральну пам’ятку аріїв. Є певні свідчення і розмірковування, що в 1942-43 рр. Пебель і Вірт на свої гроші проводили розкопки Кам’яної Могили і навіщось бурили грунт в декількох кілометрах від пам'ятки.... Результати досліджень не опубліковані по цей час. Відомо лише, що в гроті Собаки німецьким експертам вдалося прочитати 40 «протошумерських написів». Пебель після війни був інтернований в США, де помер в 1957-му році так і не проливши світло на подробиці своєї роботи в Україні. Герман Вірт в кінці 70-х років обіцяв видати якийсь працю, що є підсумком всього його життя, проте гігантськй рукопис "Palestinabuch" був викрадений за незрозумілих обставин - чи були присутні там відомості про Кам'яну могилу чи ні - так і залишиться загадкою... ЕПІЛОГ Коли у Франції, на річці Кроманьйон, було знайдено череп предка сучасної людини - це стало світовою сенсацією. Коли в зубожілому німецькому сільці Віллендорф відкопали глиняну статуетку стародавньої жінки, її тут же прозвали Венерою Віллендорфською і захоплюються нею досі, роблячи великі гроші на демонстрації статуетки туристам. Коли Генріх Шліман відкопав легендарну Трою, найзатятіші скептики визнали свою поразку. А Кам'яна Могила тисячоліттями все стоїть і мовчазно спостерігає, коли ж нарешті людство прокинеться і стане гідним великих таємниць, захованих, закодованиї в її стародавніх і загадкових "печерних генах". А поки що, як і тисячоліття тому, кожен прямує до Цариці Степів «по своє» у сподіваннях отримати бажане. Та йти треба тільки з позитивними, світлими задумами. І в жодному разі - з агресією чи негативом. Бо це унікальне місце дивним чином підсилює в людині її власні енергії і духовні надбання. Цей унікальний витвір природи водночас - найкраще місце для тих, хто хоче глибше зрозуміти себе самого, усвідомити свою місію у всеосяжному Всесвіті. Тому найчастіше ті, хто їде на Кам’яну «по себе самого», просто шукають «своє» місце, де спокійно душі, зупиняють вічну нашу ментальну «словомішалку» і поринають в оті предвічні енергетичні потоки. А люди, що знаються на біоенергетиці, залюбки показують тим, хто потрапив сюди вперше чи не довіряє власній інтуїції, особливі «точки сили», де струмує той чи інший вид енергії. А вірити тому чи ні - вже справа особиста. Бо все одно навіть на затятого скептика незбагненно впливає отой предвічний монументальний спокій, який залишає слід на все життя і знову й знову кличе до паломництва на Кам’яну….     _________________________ ІСТОРИЧНА ДОВІДКА Перші відомості про степовий феномен природи й пам’ятник первісної культури Кам’яна Могила відносяться до 1778-го року, коли в період російсько-турецької війни О.Суворов поблизу пагорба призначив пост з 14 козаків для охорони поштового тракту. Пізніше, у 1793-му році, на карті Мелітопольського повіту Таврійської губернії пам’ятник був зазначений як «Камень-Ююнь-Таш» (з тюркської «Гора, Зібрана з Каменю»). У 1889 р. член Археологічної комісії М. Веселовський виявив дивні малюнки на одному з карнизів печери. Так відкрилися світу древні кам’яні письмена - петрогліфи. Теги:     Праукраїна      Кам’яна Могила      Каменная Могила      святилище      Шу-нун      Цариця Степів      скифы      скити      скіфи      сколоти      Шилов      традиція Матеріали за темою Бушанський храмовий комплекс Чотові скелі Святилище в Яворові ДЕ В ЧЕРНІГОВІ МОГЛИ СТОЯТИ ЯЗИЧНИЦЬКІ СВЯТИЛИЩА? Сакральне Знесіння Львова Стоунхендж: кам’яний пам’ятник — родом з України? ДЕ ЗНАХОДИЛИСЯ ГЕРАКЛОВІ СТОВПИ? Язичницьке капище Кия на Старокиївській горі Печерний храм на Дністрі Таємниці Мавринського майдану

Джерело: http://spadok.org.ua/svyatylyscha/kam-yana-mogyla-sakralna-terytoriya-drevnich#.WggVKofaqQs.facebook
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

середа, 1 листопада 2017 р.

МЕЧ АРЕЯ

Про суть і містичне призначення священного меча Арея для України оповідає стародавня козацька легенда, знайдена в архіві знаменитого козака і кобзаря, учасника українських визвольних змагань Василя Ємця. "Є така повідка, що, в часі збурення Запорозької Січі, характерник отаман Дженджелій не захотів піддатись москалям і рівно ж не хотів іти під Турка за Дунай. Він зібрав 300 запорожців і пішов з ними світ за очі. Коли запорожці прийшли до гори, прощаючись навіки з Рідним Краєм, їм вийшов якийсь дід назустріч і запитав: - Чого прийшли сюди ви, діти? - Січ нашу москалі спалили, зруйнували, волю задушили і Козацьку Мати-Україну в кайдани закували. Тож, нема де нам подітись. З москалями нам не жити й до бусурменів іти в прийми серце не лежить. Нехай камінням краще станем! - Так відповів за козаків отаман Дженджелій. Кремезна постать діда розігнулась, його вже згаслі очі заіскрилися вогнем, зітхнув старий та й каже: - Скидайте, діти, ваші шаблі та всі до одного. І здіймали мовчки запорожці дамаські шаблі, що тисячі голів ворожих постинали й на купу перед дідом їх зложили. Поглянув дід навколо, очі вгору зніс - і полумінь велика спалахнула. Стопилися шаблі в огні, неначе б то не криця була, лишень віск. От розгорнув дід попіл і вздріли всі великий меч, з обидвох боків гострий та блискучий, але тяжкий, тяжкий. - Попробуйте-но, діти, хто з вас цей меч здолає нідіймити! - озвався стиха дід. І пробували всі, та силкувалися, але для кожного він був тяжкий. - А нумо, пішліть гінців за річку, за Дунай, чи не знайдеться козарлюга, що зможе зрушити цього меча. Гінці, як вітер, полетіли, і ось на конях швидкокрилих Братерство Січове прийшло з-за Тихого Дунаю. - Попробуйте-но, діти, хто з Вас цей меч здолає підіймити! - озвався стиха дід. І пробували всі та силкувалися, але для кожного був він тяжкий. - То шліть гінців на Кубань, бо й туди пішла козацька запорозька сила. Соколами полинули гінці, і на братній голос озвалося й присунуло Козацьке Товариство з-над Кубані. - Ну, що ж? Пробуйте і ви цього меча зрухнути! - озвався знову стиха дід. І пробували всі та силкувалася, але для кожного був він тяжкий. - Ой, бачу, дітки, що нема такого межи вами, хто б подолав цей меч один підіймити! - промовив сумно дід. - Повідь, дідусю, нам, а хто ж його підійме і хто з ним зможе воювати? - спитав отаман Дженджелій. - То буде, сину, козак з козаків, якого ще не бачив світ! - А як же буде зватись він? - спитав ізнову отаман Дженджелій. - То буде, сину, з поміж лицарів могутній лицар, ще незнаний. Цей меч в його руках пером легеньким стане. Ним волю він здобуде, і лише тоді всміхнеться радісно стара Козацька Мати-Україна. - А як же буде зватись він? - отаман знову запитав. - ЄДНІСТЬ буде йому ймення. Коли у боротьбі з'єднається брат з братом, коли серця в одно зіллються, коли запроданці й зрадники переведуться! - прорік востаннє сивий дід і крізь землю провалився. А навкруги все зашуміло, загуло: ЄДНІСТЬ!! - ЄДНІСТЬ! Як грім в степу Дніпровім покотилося, відбилося луною об Кавказ і за Карпатами озвалось: "КОЗАЦЬКА ЄДНІСТЬ!!!" Від Людмили Вікторівної з книги Тараса Каляндрука «Загадки козацьких характерників» 2007 р.

Джерело: http://spadok.org.ua/charakternytstvo/charakternytska-legenda-pro-mech-areya
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВhttps://l.facebook.com/l.php?u=https%3A%2F%2Fbykvu.com%2Fbukvy%2F78267-gosdep-ssha-o-sanktsiyakh-prizyvaem-rf-vypolnit-minsk-i-otdat-krym&h=ATMyNTjSUiMjGOSlpJmua6b-b1Ayd9j-1a8xk9Ph-lIK1-PxXBFsLQLbQ_9jIFIHSgvsTaGLzl2vT4mar_VOHHBant-hxhZ4lRPTjuxraocqbP95CBWMHxmrl_5OFBEFuSE7cmGRfgmFVXDgb2hwFaISWdpLLaK3haiupAZLUoeoZmAkargxgTKXCWeDryDNYpPIq2qXWhbtkqs-mLW6IxInJnsOPY6RCHU9Zmgn0ZRBDOewIQVBwsQ_0oqaMvcaBtKTxpMcokBMDQwU7j-TvlyOvAp3U2rTxx7i6BGbpRdg7A

неділя, 29 жовтня 2017 р.

ТРИПІЛЬЦІ

http://spadok.org.ua/trypillya/trypiltsi-genetychni-predky-ukrayintsiv#.WfRPXJPRius.facebookТрипільці – генетичні предки українців Понеділок, 20 січня 2014, 12:15 Перегляди: 35619  Автор: Олександр Ковалевський, Трипільська культура 1 2 3 4 5 Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4 Коли відомий український археолог чеського походження Вікентій В’ячеславович Хвойка у 1896 році біля села Трипілля на Київщині знайшов залишки якогось давнього поселення, ніхто й не здогадувався, що тим самим було зроблено одне із найбільших наукових відкриттів за всю історію світової археології. Через деякий час подібні знахідки було ним виявлено і в інших місцях, в тому числі й у самому Києві. Розкопки В. Хвойки на садибі Петровського у Києві, початок ХХ ст. Фото і малюнок з Наукового архіву Інституту. Стало зрозуміло, що відкрито якусь давню культуру. За місцем першої знахідки її було названо Трипільською. Пізніше залишки цієї культури було знайдено і в інших країнах. На основі географії пам’яток було встановлено її межі – це територія України, Молдови і Східної Трансільванії. У Молдові і Румунії (за місцем відкриття) її називають культурою Кукутені. Однак, у цих країнах культура Трипілля-Кукутені займає відносно незначну територію. Основна ж її площа припадає саме на територію нашої держави. Трипільці, а точніше арії (сонцепоклонники-хлібороби - С.П.), займали простори майже усієї сучасної України…  …Початок Трипільської епохи багатьма істориками датується шостим тисячоліттям до нашої ери (5400 чи 5500 рік). Однак після прочитання архіву Шу-Нун цю дату можна перенести вглиб історії ще на тисячу років. Таким чином, Трипільська цивілізація була започаткована приблизно у 6200-7500 році до нашої ери… …Трипільська цивілізація була революційним проривом у світовій історії. Трипільці вперше у світі винайшовши і запровадивши рільництво, здійснили перехід від споживаючого, привласнюючого господарства до виробляючого. Землеробство стало основою життя трипільців. Вони вирощували пшеницю, кілька сортів ячменю, овес, просо, бобові, жито, коноплі. Також мали городи, сади і виноградники. Землю обробляли за допомогою мотик з кам’яним, роговим, а через деякий час, ймовірно і бронзовим наконечником. Пізніше почали використовувати плуги. Зерно мололи за допомогою кам’яних зернотерок та жорен. З часом навчились будувати водяні і повітряні млини. З борошна вперше у світі почали випікали запашний хліб, різного виду пампушки, пиріжки і галушки. Із сушених фруктів варили узвар.  Крім землеробства значне місце у житті трипільців займало також тваринництво. Розводили корів, кіз, овець, свиней, домашню птицю а також биків і коней, яких повсюдно використовували як тяглову силу. Споживали молоко, уміли виготовляти сметану, масло і сир. З появою землеробства та тваринництва трипільці не відмовились і від традиційних занять, таких як полювання, рибальство та збиральництво. Однак ці види діяльності для них були лише допоміжними – як доповнення до раціону. Небачених досі висот досягли ремесла. Виготовлялись предмети побуту, прикраси, зброя та найрізноманітніші знаряддя праці з каменю, дерева, кісток, рогів, пізніше – з міді і бронзи. Вперше широкого вжитку набувають меблі – ліжка, лавки, стільці, шафи, скрині, столи. Усе це майстри полірували, прикрашали різьбою зі складними візерунками, покривали різнокольоровими фарбами і лаками. Трипільці винайшли гончарне колесо і виготовляли чудової якості глиняний посуд – кухонний, господарський та культовий, який потім обпалювали у печах. Кераміка розписувалась чорною, червоною, білою та жовтою фарбами, прикрашалась складним орнаментом, який відображав язичницькі та космогонічні погляди трипільців. Зокрема, часто зустрічається зображення хреста і знаменитої Сварги (свастики), яка у трипільців-аріїв була священним символом.   Трипільці винайшли ткацький верстат. Тому на відміну від північних і північно-східних сусідів, котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудові домоткані вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою. ЧИТАТИ: ВБРАННЯ ПЛЕМЕН ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   Мали кілька видів шкіряного взуття. Використовували кілька видів зачісок. Загалом, трипільці були дуже пишно вбрані і зовнішній вигляд трипільських жінок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг. Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед праукраїнців був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією. А вояки крім того ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою українських воїнів та знатних людей… …Виробництво у достатній кількості продуктів харчування, розвиток ремесел привів до появи у трипільців торгівлі. Спочатку вона носила натуральний характер, тобто, одні товари обмінювали на інші. Пізніше з’являються товарно-грошові відносини. Роль грошей могли виконувати мідні, бронзові чи золоті вироби, а також великі стандартизовані кремінні пластини.   Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера. Трипільці мали досить багаті наукові знання. Вони володіли основами математики, геометрії, астрономії, винайшли колесо. Створили найдавніший у світі календар, який використовували для господарської та наукової діяльності. Уміли лікувати різноманітні хвороби, робити прості хірургічні операції. Цими знаннями володіли і Шумери, державу яких заснували трипільці. ЧИТАТИ: ШУМЕРИ І ТРИПІЛЬСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ   А носіями цих знань була суспільна еліта, духовні провідники народу – відуни. Ці мудреці були єдиними людьми, котрі ще володіли здібностями, які колись були властиві усім гіперборейцям. Очевидно, Боги залишили цих небагатьох Вибраних, як канал зв’язку між людьми і Вищими Силами, як посередників, щоб за їх допомогою наділяти людей необхідними знаннями і регулювати суспільний розвиток. Свій досвід і вміння волхви берегли і передавали з покоління у покоління лише таким самим Вибраним і Духовним, оскільки, попавши у недобрі руки, ці знання могли наробити великого лиха… …Оріяни-праукраїнці першими у світі створюють свою писемність. І вона не обмежувалася лише піктографічними написами, відкритими у Кам’яній Могилі. Ще в шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття, під час розкопок трипільських поселень, у різних кінцях України були знайдені глиняні таблички, посуд та прясла з загадковими письменами. Отож, використання письма для зберігання найрізноманітнішої інформації у праукраїнців було доволі поширеним явищем.   Трипільське житло. Реконструкція   Трипільці мешкали у глинобитних, білених ззовні і зсередини одно-, або двоповерхових будівлях. Це вже були справжні будинки, у яких вперше з’явилися двері, вікна, дво-, або чотирисхилий дах, горище, глиняна підлога (настил із колод, обмазаних глиною), меблі, печі, господарські скрині, освітлення (каганці). У двоповерхових будинках перший поверх часто мав господарське призначення, а на другому жила сім’я. Обійстя були досить великими, площею від 20 до 150 м2. Поділялися на кімнати, яких могло бути від двох до шести. Звичайно у такому будинку дружно проживало кілька поколінь трипільців. Навколо будинків завжди був добре доглянутий гор?д і садок. А усе господарство обгороджувалось плетеним тином. Це був захист (ні-ні, не від злодіїв), щоб домашня птиця і худоба не розбрелась і не наробила збитків сусідам. Будинки, як ззовні, так і зсередини, усіляко прикрашались. Наприклад, зовнішні стіни розмальовувались кольоровими фарбами, з використанням рослинних та тваринних мотивів. Внутрішні стіни білили підфарбованою глиною чи вапном, надаючи їм білого, або кольорового відтінку (наприклад, жовтого чи помаранчевого). Печі та комини розмальовувались різнокольоровими узорами. А навколо будинків завжди були квітники, де висаджувались волошки, мальви, чорнобривці тощо. Кілька десятків будинків утворювало село, у якому зазвичай проживало 600-700 людей. Оріяни селилися найчастіше на високих берегах річок, часом перегороджуючи їх, утворюючи ставки, будуючи водяні млини. Звичайно на ставках і річках у великій кількості плавала домашня і дика водоплавна птиця. Додайте до усього вищесказаного теплий літній день, спів соловейка, гул хрущів над вишнями, далекий спів дівчат – і ви отримаєте ідилічну картину життя типового трипільського поселення. А заодно задайтесь запитанням: ну, чим не українське село епохи 17-19 століть? Трипільці-праукраїнці прославились також тим, що першими у світі почали будувати великі протоміста. Вони вражають своїми розмірами. Площа такого городища звичайно становила понад 100 гектарів. І мешкало у ньому до 10 тисяч жителів. Таких міст-велетнів в одній лише Черкаській області вченими уже виявлено близько тридцяти. А скільки їх було по усій Україні? Сотні? Тисячі?   Зображення Сварги-свастики на трипільському посуді. Село Усатове, 4 тисячоліття до нашої ери   Нагадаємо, що знаменитий Вавилон (кілька тисяч років пізніше) теж мав площу приблизно 100 гектарів. Міст, подібних йому, у Вавилонському царстві було зовсім не багато! У Трипіллі ж такі міста були звичайним явищем. Більше того, в Україні вченими відкрито ще масштабніші поселення. Наприклад, протомісто Вільхівець мало площу 150 га, Небелівка – 220, Томашівка – 250, Майданка – 270 га. Найбільшим із відкритих на даний час є протомісто Тальянки площею 450 гектарів, в якому проживало до 30 тисяч людей. Воно в чотири рази більше за Вавилон! Ніде більше у світі подібних міст на той час не будували! Трипільці дбали про благоустрій своїх поселень. У центрі сіл та міст завжди був величезний майдан (у Тальянках площею майже 60 гектарів). Він використовувався для здійснення якихось культових дій і проведення народних зібрань. Навколо майдану по кругу забудовувались житлові, адміністративні і культові будівлі. Деякі з них були площею від 50 до 300 м2, з великою кількістю кімнат. А іноді довжина будинків сягала до 600 метрів! Міста мали в’їзди, виїзди, добре впорядковані вулиці, тротуари. Навколо міста будувались оборонні вали для захисту від ворогів і хижих звірів. Пізніше роль оборонних споруд почав відігравати крайній зовнішній ряд будинків, які навмисне будували дуже щільно один біля одного у вигляді суцільної стіни. За суспільним устроєм Трипільська цивілізація була доволі демократичним утворенням. Сімейна родина, побудована на принципах рівноправності та поваги до старших членів роду і жінок, була основою життя громади. Кілька родин об’єднувались у плем’я. На чолі племен були обрані вожді. Однак усі найважливіші рішення приймались народними зборами. Кілька трипільських племен утворювали племінні союзи, які, в свою чергу, об’єднувались у велику конфедерацію…   …Рабство у трипільців було повністю відсутнє, як суспільне явище. Загалом оріяни-праукраїнці, попри життєві катаклізми і сутички з дикими нащадками кроманьйонців, намагалися зберігати традиції демократії і гуманізму, які панували в їхній колишній Батьківщині – Гіпербореї. Трипільська цивілізація і зараз дивує нас своїми культурними досягненнями. Духовний світ оріян – це те першоджерело, з якого пізніше черпатимуть свої релігійні, культові і світоглядні уявлення усі інші земні цивілізації. Трипільці мали розгалужену систему міфологічних вірувань, ритуалів, обрядів, які вони зуміли зберегти ще від часів Гіпербореї. Вони вірили в безсмертя душі. У великій пошані була Богиня-Матір, яка символізувала материнство й земну родючість. Пізніше вона стане богинею Інанною у шумерів, Ісідою у єгиптян, Деметрою у греків. А боги інших давніх світових релігій Енліль, Гатумдуг, Ніндара, Енкі, Ашнан, Ішкур, Зевс, як ми уже писали, – теж родом з України-Трипілля! Поширеним був культ Бика, як символу сили, неба і небесних явищ, Змія, як знаку вічності та безперервного руху. У трипільців розвивається образотворче мистецтво і скульптура. Археологи знаходять тисячі одиниць чудово оздобленого посуду, глиняних статуеток і навіть монументальних кам’яних пам’ятників. У пошані було пісенне мистецтво, яке дійшло до нас в українських народних піснях. Українські народні танці і навіть бойове мистецтво гопак також родом з Трипілля. Трипільська цивілізація, ймовірно, подарувала людству згадувані уже нами найдавніші у світі Ведичні книги – “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата”, “Рамаяна”. Вони були зібранням священних гімнів оріян-праукраїнців. Пізніше ці книги ляжуть в основу епосів інших індоєвропейських народів. “Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що “Рігведа” зародилася на берегах Дніпра”. (Б.Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М.Кікешева “Заклик до слов’ян”). Третина жителів сучасної Європи містять у собі частинку трипільської крові. Тому, що багато племен, предків нинішніх європейців, колись в епоху Трипілля проживали на території України. А пізніше вони переселилися на ті землі, на яких проживають нині. Але справжніми духовними і культурними нащадками Трипільської цивілізації є сучасні етнічні українці. У радянські роки в лабораторії знаменитого антрополога, археолога і скульптора Михайла Герасимова по черепах, знайдених в Молдові в трипільському могильнику "Вихватінци", вдалося реконструювати зовнішність трипільців, яка дуже нагадує типових жителів Буковини і Гуцульщини.   Зверніть увагу. За своїм антропологічним типом слов'янське плем'я тиверці, які проживали на Буковині, чимось нагадують трипільців.  Що дає нам право так заявити? По-перше, Трипільська культура існувала на землях України, географічно – вона наша. По-друге, сучасне українське населення є автохтонним на цій території. І від часів Трипілля нікуди звідси не зникало. Тож і генетика та традиції не могли зникнути. Наступне, ми є нація хліборобів. Трипільці на генетичному і духовному рівні передали нам любов та повагу до землі і сільськогосподарської праці.    Реконструкція загального вигляду трипільського міста біля с. Майданецьке   І, нарешті, ми запозичили у трипільців практично усе: хати, городи, квітники і плетені паркани навколо хат, вбрання і мистецтво вишивки, символи, посуд і орнамент на ньому, звичку розмальовувати хати і комини, килимарство, різьбу по дереву, пісенні і музичні традиції, народний фольклор, вечорниці, свята, писанки, національну кухню. Духовність, щирість, доброта, миролюбність, шанобливе ставлення до старших, до матерів, жінок, до хліба – це теж від трипільців.  Трипільці були землеробами. Засоби до життя (їжу та одяг) вони мирно брали у Матінки-природи, вирощуючи усе необхідне на землі. Це був взаємний процес: Природа милостиво дарувала, а люди вдячно ці дари приймали. А не забирали їх шляхом вбивства (полювання на тварин), чи грабежу собі подібних (війни). Це виховувало у них доброту і неприйняття насильства та жорстокості, як способу отримання засобів до життя. Повага до Землі-годувальниці, осілість і тривале проживання на одній території сприяли тому, що рільничі народи любили свою землю, яка їх годувала. Вони зневажали загарбництво і паразитування за рахунок інших. Так формувався особливий менталітет українців. Саме тому нинішні генетичні українці, будучи нащадками великої землеробської культури трипільців-аріїв, є працьовитими, толерантними, милосердними, демократично налаштованими і схильними до компромісу. Українська мова – також родом з Трипілля. У ній безліч слів з санскриту. Наприклад: хліб, ячмінь, буревій, бгати, плуг, голуб, іскра, батько, тато, жито, кінь, кобила, срібло, ліс, весна, віл, співати, вирій, зима, равлик, свинець, теля, малина, меч, літо, мідь, олово, вишня, ненька, вогонь, ворота, пити, спати, горіх та багато-багато інших.  Міхал Красуцький, відомий мовознавець у своїй книзі “Древність української мови” писав: “Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських”. ЧИТАТИ: САНСКРИТ - ПРАУКРАЇНСЬКА МОВА  ЧИТАТИ: ПИСЕМНІСТЬ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   У шумерських поемах, Ведичній літературі, грецьких джерелах згадується могутня держава Аратта. Це був багатий та процвітаючий край. Громадяни Аратти жили у справедливості, добробуті та благополуччі. Перший “Золотий вік” людства пов’язаний із Гіпербореєю. А другий був створений арійцями уже після її загибелі на землях загадкової Аратти. Якщо врахувати, що існувала ця цивілізація у 7-4 тисячолітті до нашої ери, то можна зробити висновок, що Трипільська культура і є цією легендарною Араттою. Суперечки стосовно місця її знаходження не мають ніякого сенсу – жодної іншої високорозвиненої цивілізації у цей час на Землі не було. Ми сповнені кращих людських якостей, величні духовно та морально. Наша Віра, народна мудрість, традиції, звичаї, світогляд, усна народна творчість, танці, пісенне мистецтво є тим безцінним і невичерпним джерелом духовності, яке століттями живитиме усі довколишні народи.   Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ, джерело статті: «Український Ванкувер»

Джерело: http://spadok.org.ua/trypillya/trypiltsi-genetychni-predky-ukrayintsiv#.WfRPXJPRius.facebook
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Погляд з козацького краю(Дніпро).: РЕЄСТР КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ 1638 РІК

Погляд з козацького краю(Дніпро).: РЕЄСТР КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ 1638 РІК: Щербак В. О. КОЗАЦЬКИЙ РЕЄСТР 1638 р. ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО У статті аналізується козацький реєстр 1638 p.- одне з джерел історії України, щ...

неділя, 15 жовтня 2017 р.

ГУНИ

Гуни:таємниця імперії


Одним із найзагадковіших періодів української історії є епоха, коли на неозорих просторах України проживав гордий народ, який європейські історики дружно назвали гунами. Цей період є доступним для об’єктивного дослідження, але він став одним із найбільш сфальсифікованих і міфологізованих в світовій історії.
Якби ці події відбувалися на просторах Московії чи Німеччини, то, без сумніву, усе було б зрозумілим. А гунський період став би об’єктом гордості московитів, чи німців. Однак, центром і генератором неймовірних за своєю величчю та драматичністю подій V ст. стала саме Україна, а головною діючою особою — український народ.
Об’єктивний історичний аналіз і сумлінне дослідження першоджерел призвели б до переосмислення багатьох історичних процесів, а також перекреслили б багато міфів. Довелося б визнати, що у V ст. українці створили могутню імперію скіфів, яка поставила на коліна Римську імперію. А це назавжди поховало би міф про слабкість українців та їхню споконвічну бездержавність.
Ця правда незручна для німців, котрі завжди вважали слов’ян неповноцінними. А в часи Великої Скіфії німці навіть ще власної держави не мали. Ця ж правда незручна і для московитів. Адже спростовується ціла низка міфів, які Московія сама собі вигадала. Наприклад, про вищість і першість «великоросів» серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність «малоросів» від Росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу тощо.
Що ж можемо дізнатися про походження, рід занять і спосіб життя гунів, якщо гортатимемо сторінки офіційної версії їхньої історії? Ще у ІІІ тис. до Р. Х. у степах на північ від Китаю проживали племена хунну (у китайських першоджерелах — сюнну), головним заняттям яких було кочове скотарство. Десь на межі ІІ та І тис. у сюнну завершується процес формування родового ладу і виникає своя держава.
За кілька століть степовики розпочинають запеклу боротьбу з Китаєм, яка тривала тисячу років. Для захисту від аґресивної кочової імперії Сюнну китайці за наказом імператора Цінь Шихуанді навіть почали споруджувати Великий китайський мур.
У середині ІІ ст. сюнну були розгромлені. Велика кочова імперія розпалася, але 30 тис. найнепокірніших кочовиків подалися на Захід. А через 200 років із якогось дива вигулькнули у Європі. Значна частина Європи була підкорена гунами (так їх тепер стали називати). Центр імперії гунів історики розмістили на території Угорщини. Після такого історичного подарунку мадярам десятки археологічних експедицій вирушили у різні кінці країни у пошуках слідів міфічних гунів. У музеях терміново почали вибудовувати вражаючі експозиції, наповнені картинами з уявними сценами життя кочовиків і восковими фігурами низькорослого, з кривими ногами та розкосими очима Аттили. Також історики постаралися, щоб в усіх, хто вивчатиме чи просто цікавитиметься історією, зовнішній вигляд прийшлих степовиків викликав відразу та змушував гидливо кривитися.
Що ж в офіційній версії походження гунів є правдою, а що брехнею? Кочова імперія Сюнну (Хунну) не є вигадкою. Перша згадка про народ сюнну датується ще 2356 роком до Р. Х. Зазнавши поразки від китайських імператорів із династії Хань, частина сюнну вирушає на Захід.
Отож, усе, що стверджують прихильники азійського походження гунів, правда? Так, але лише до того моменту, коли кочовики хунну-сюнну під тиском Китайської імперії вирушають на Захід. До Європи степовики, як виявилося, не дійшли. Сліди їхньої присутності археологи знайшли лише на території Казахстану.
Якщо вірити прихильникам азійського походження гунів, то азіати-монголоїди кілька століть перебували в Європі. Вони тероризували народи, громили Римську імперію. За підрахунками вчених загальна кількість орди мала б сягати більш, ніж півмільйона людей. І при цьому кочовики не залишили після себе жодної серйозної пам’ятки матеріальної культури?
В Європі не знайдемо жодного топоніма, жодного міста чи географічного об’єкту, чиї назви були б тюрксько-азійського походження. А ще покажіть нам бодай одну європейську мову, яку хунну збагатили б своїми словами. Невже європейці після 300 років спілкування з кочовиками не запозичили бодай сотні їхніх слів?
Ніде у творах тогочасних істориків не згадується про навалу азіатів-хунну. Ніде в українських піснях, поемах, думах чи легендах ми не зустрінемо бодай натяку на присутність на наших землях азіатів хунну чи сюнну. Так само не зустрінемо їх і в європейських епосах і хроніках.
Але звернімося до свідчень стародавніх істориків. 124 року поет Діонісій Перієгет у своєму творі «Землеопис» згадує якихось уннів, котрі жили на просторах між Каспійським і Чорним морями. Грецький географ, математик та астроном ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй «Географії» писав: «Між бастарнами і роксоланами живуть хойни». Бастарни в ті часи жили в Карпатах, а роксолани займали лівобережжя Дніпра. Отже, хойни (гуни) мешкали на етнічних українських землях.
Марціан Гераклійський (ІІІ ст.) повідомляв, що навколо Дніпра, за аланами, живуть хоани. Знову ж таки, на етнічних українських територіях. Історик IV ст. Амміан Марцеллін писав: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом». Меотидою називали Азовське море. Приблизно на цих же територіях оселяє гунів й історик IV ст. Філосторгій. Про гунів, як про корінних жителів Скіфії-України писали також історики VI ст. Йордан і Прокопій Кесарійський.
То ідеологи азійського походження гунів мають рацію? Дикі кочові орди справді у IV ст. заполонили простори Європи? Але ж перші згадки про гунів на території України, залишені нам Клавдієм Птолемеєм, відносяться до ІІ ст. У цей час справжні хунну-сюнну ще вели війни з Китаєм і навіть не думали кочувати на Захід. І з’являться в Європі лише через 200 років! Отже, коли Клавдій Птолемей у ІІ ст. писав про хойнів, які проживають між бастарнами та роксоланами, то мав на увазі не азіатів-хунну, а зовсім інший народ! І стародавні автори, описуючи гунів, навіть не згадують про їхнє азійське коріння.
Читаючи давніх істориків, можна скласти уявлення про зовнішній вигляд гунів. Ось що про них писав Прокопій Кесарійський (VI ст.): «Вони світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський». В іншому місці цей же автор пише наступне: «Вони дуже високого зросту й величезної сили». Покажіть нам білошкірих, високих і фізично міцних азіатів!
Прокопій Кесарійський також засвідчив, що у VI ст. у Візантії була мода голити бороду, носити довгі вуса й оселедець. Візантійці називали це «гунською модою». «Вони не кочівники, здавна живуть осіло на плодючій землі. Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один із одним та із сусідами чесно та справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів», — писав він. Чи нагадують ці описи диких степовиків-азіатів?
А в Х ст. Візантійський імператор і видатний історик того часу Костянтин Багрянородний писав про українців: «Цей народ називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами». Дещо пізніше, в XI ст., північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджуватиме, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а Україну він називає Гунігард. Столицею цієї держави було місто Хівен, тобто Київ!
У ХІІ ст. ще один німецький хроніст, Гельмольд, у своїй праці «Хроніка слов’ян» також називав Україну Гунігардом. Не забуваймо, що мова йде про період, коли наймогутнішою державою Європи була Русь-Україна. А європейці продовжують називати українців гунами? Це при тому, що гуни начебто зникли ще півтисячі років тому?
Ще один учений ХІІ ст., Євстафій писав: «Унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Його сучасник Саксон Граматик також вважає українців-русичів і гунів одним народом. І навіть у ХVІІ ст. шведський учений Олай Варелій писав, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом.
Жодного загарбання європейського континенту дикими азійськими кочовиками у IV ст. не було. Племена хунну в Європі ніколи не блукали, не розбишакували і жодного стосунку до української й європейської історії не мають!
А в Європі справді проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва «гуни» подібна до «хунну», жодним чином не ріднить їх із азіатами.
Європейські гуни багато тисячоліть проживали на своїй території, від діда-прадіда займалися хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це була наша українська держава! Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську імперію з центром у Києві! Імперія гунів стала найбільшою державою за всю історію української нації. І вона має стати об’єктом нашої особливої гордості!

Олександр Ковалевський
http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/10/blog-post_64.html

пʼятниця, 19 травня 2017 р.

ГЕНУЯ

Ясновельможна Республіка Генуя

У 1005 році в Генуї, яка перебувала під владою Священної Римської імперії, для управління справами міста городянами проведено прямі вибори колегії консулів. Генуезька республіка досягла зеніту своєї могутності в часи Хрестових походів і проіснувала до початку XIX століття.