неділю, 29 жовтня 2017 р.

ТРИПІЛЬЦІ

http://spadok.org.ua/trypillya/trypiltsi-genetychni-predky-ukrayintsiv#.WfRPXJPRius.facebookТрипільці – генетичні предки українців Понеділок, 20 січня 2014, 12:15 Перегляди: 35619  Автор: Олександр Ковалевський, Трипільська культура 1 2 3 4 5 Рейтинг 4.0 з 5. Голосів: 4 Коли відомий український археолог чеського походження Вікентій В’ячеславович Хвойка у 1896 році біля села Трипілля на Київщині знайшов залишки якогось давнього поселення, ніхто й не здогадувався, що тим самим було зроблено одне із найбільших наукових відкриттів за всю історію світової археології. Через деякий час подібні знахідки було ним виявлено і в інших місцях, в тому числі й у самому Києві. Розкопки В. Хвойки на садибі Петровського у Києві, початок ХХ ст. Фото і малюнок з Наукового архіву Інституту. Стало зрозуміло, що відкрито якусь давню культуру. За місцем першої знахідки її було названо Трипільською. Пізніше залишки цієї культури було знайдено і в інших країнах. На основі географії пам’яток було встановлено її межі – це територія України, Молдови і Східної Трансільванії. У Молдові і Румунії (за місцем відкриття) її називають культурою Кукутені. Однак, у цих країнах культура Трипілля-Кукутені займає відносно незначну територію. Основна ж її площа припадає саме на територію нашої держави. Трипільці, а точніше арії (сонцепоклонники-хлібороби - С.П.), займали простори майже усієї сучасної України…  …Початок Трипільської епохи багатьма істориками датується шостим тисячоліттям до нашої ери (5400 чи 5500 рік). Однак після прочитання архіву Шу-Нун цю дату можна перенести вглиб історії ще на тисячу років. Таким чином, Трипільська цивілізація була започаткована приблизно у 6200-7500 році до нашої ери… …Трипільська цивілізація була революційним проривом у світовій історії. Трипільці вперше у світі винайшовши і запровадивши рільництво, здійснили перехід від споживаючого, привласнюючого господарства до виробляючого. Землеробство стало основою життя трипільців. Вони вирощували пшеницю, кілька сортів ячменю, овес, просо, бобові, жито, коноплі. Також мали городи, сади і виноградники. Землю обробляли за допомогою мотик з кам’яним, роговим, а через деякий час, ймовірно і бронзовим наконечником. Пізніше почали використовувати плуги. Зерно мололи за допомогою кам’яних зернотерок та жорен. З часом навчились будувати водяні і повітряні млини. З борошна вперше у світі почали випікали запашний хліб, різного виду пампушки, пиріжки і галушки. Із сушених фруктів варили узвар.  Крім землеробства значне місце у житті трипільців займало також тваринництво. Розводили корів, кіз, овець, свиней, домашню птицю а також биків і коней, яких повсюдно використовували як тяглову силу. Споживали молоко, уміли виготовляти сметану, масло і сир. З появою землеробства та тваринництва трипільці не відмовились і від традиційних занять, таких як полювання, рибальство та збиральництво. Однак ці види діяльності для них були лише допоміжними – як доповнення до раціону. Небачених досі висот досягли ремесла. Виготовлялись предмети побуту, прикраси, зброя та найрізноманітніші знаряддя праці з каменю, дерева, кісток, рогів, пізніше – з міді і бронзи. Вперше широкого вжитку набувають меблі – ліжка, лавки, стільці, шафи, скрині, столи. Усе це майстри полірували, прикрашали різьбою зі складними візерунками, покривали різнокольоровими фарбами і лаками. Трипільці винайшли гончарне колесо і виготовляли чудової якості глиняний посуд – кухонний, господарський та культовий, який потім обпалювали у печах. Кераміка розписувалась чорною, червоною, білою та жовтою фарбами, прикрашалась складним орнаментом, який відображав язичницькі та космогонічні погляди трипільців. Зокрема, часто зустрічається зображення хреста і знаменитої Сварги (свастики), яка у трипільців-аріїв була священним символом.   Трипільці винайшли ткацький верстат. Тому на відміну від північних і північно-східних сусідів, котрі як одяг використовували шкури тварин, трипільці-арії одягалися у чудові домоткані вбрання. Одяг був красивим і різноманітним. Жінки носили різної довжини приталені сукні, спідниці, сорочки. Усе це було прикрашене вишивкою. ЧИТАТИ: ВБРАННЯ ПЛЕМЕН ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   Мали кілька видів шкіряного взуття. Використовували кілька видів зачісок. Загалом, трипільці були дуже пишно вбрані і зовнішній вигляд трипільських жінок нагадував нинішніх українок чи білорусок, одягнених у їхній національний одяг. Чоловіки носили полотняні штани, вишиті сорочки, підперезані довгим і широким паском, прикрашеним вишивкою. Одягали шкіряні чоботи. Споконвіку серед праукраїнців був поширений звичай голити бороди і носити вуса, що пізніше стане традицією. А вояки крім того ще залишали на голеній голові довге пасмо волосся – “оселедець”. Така мода багато тисячоліть була візитною карткою українських воїнів та знатних людей… …Виробництво у достатній кількості продуктів харчування, розвиток ремесел привів до появи у трипільців торгівлі. Спочатку вона носила натуральний характер, тобто, одні товари обмінювали на інші. Пізніше з’являються товарно-грошові відносини. Роль грошей могли виконувати мідні, бронзові чи золоті вироби, а також великі стандартизовані кремінні пластини.   Для перевезення товарів, домашнього краму чи господарських вантажів трипільці широко використовували дво-, або чотириколісні вози, запряжені кіньми чи волами, зимою – сани. Як наслідок, з’являються перші дороги (правда, ще ґрунтові, без твердого покриття). Як транспортні артерії використовувались також річки та озера. Трипільці мали досить багаті наукові знання. Вони володіли основами математики, геометрії, астрономії, винайшли колесо. Створили найдавніший у світі календар, який використовували для господарської та наукової діяльності. Уміли лікувати різноманітні хвороби, робити прості хірургічні операції. Цими знаннями володіли і Шумери, державу яких заснували трипільці. ЧИТАТИ: ШУМЕРИ І ТРИПІЛЬСЬКА ЦИВІЛІЗАЦІЯ   А носіями цих знань була суспільна еліта, духовні провідники народу – відуни. Ці мудреці були єдиними людьми, котрі ще володіли здібностями, які колись були властиві усім гіперборейцям. Очевидно, Боги залишили цих небагатьох Вибраних, як канал зв’язку між людьми і Вищими Силами, як посередників, щоб за їх допомогою наділяти людей необхідними знаннями і регулювати суспільний розвиток. Свій досвід і вміння волхви берегли і передавали з покоління у покоління лише таким самим Вибраним і Духовним, оскільки, попавши у недобрі руки, ці знання могли наробити великого лиха… …Оріяни-праукраїнці першими у світі створюють свою писемність. І вона не обмежувалася лише піктографічними написами, відкритими у Кам’яній Могилі. Ще в шістдесятих-сімдесятих роках минулого століття, під час розкопок трипільських поселень, у різних кінцях України були знайдені глиняні таблички, посуд та прясла з загадковими письменами. Отож, використання письма для зберігання найрізноманітнішої інформації у праукраїнців було доволі поширеним явищем.   Трипільське житло. Реконструкція   Трипільці мешкали у глинобитних, білених ззовні і зсередини одно-, або двоповерхових будівлях. Це вже були справжні будинки, у яких вперше з’явилися двері, вікна, дво-, або чотирисхилий дах, горище, глиняна підлога (настил із колод, обмазаних глиною), меблі, печі, господарські скрині, освітлення (каганці). У двоповерхових будинках перший поверх часто мав господарське призначення, а на другому жила сім’я. Обійстя були досить великими, площею від 20 до 150 м2. Поділялися на кімнати, яких могло бути від двох до шести. Звичайно у такому будинку дружно проживало кілька поколінь трипільців. Навколо будинків завжди був добре доглянутий гор?д і садок. А усе господарство обгороджувалось плетеним тином. Це був захист (ні-ні, не від злодіїв), щоб домашня птиця і худоба не розбрелась і не наробила збитків сусідам. Будинки, як ззовні, так і зсередини, усіляко прикрашались. Наприклад, зовнішні стіни розмальовувались кольоровими фарбами, з використанням рослинних та тваринних мотивів. Внутрішні стіни білили підфарбованою глиною чи вапном, надаючи їм білого, або кольорового відтінку (наприклад, жовтого чи помаранчевого). Печі та комини розмальовувались різнокольоровими узорами. А навколо будинків завжди були квітники, де висаджувались волошки, мальви, чорнобривці тощо. Кілька десятків будинків утворювало село, у якому зазвичай проживало 600-700 людей. Оріяни селилися найчастіше на високих берегах річок, часом перегороджуючи їх, утворюючи ставки, будуючи водяні млини. Звичайно на ставках і річках у великій кількості плавала домашня і дика водоплавна птиця. Додайте до усього вищесказаного теплий літній день, спів соловейка, гул хрущів над вишнями, далекий спів дівчат – і ви отримаєте ідилічну картину життя типового трипільського поселення. А заодно задайтесь запитанням: ну, чим не українське село епохи 17-19 століть? Трипільці-праукраїнці прославились також тим, що першими у світі почали будувати великі протоміста. Вони вражають своїми розмірами. Площа такого городища звичайно становила понад 100 гектарів. І мешкало у ньому до 10 тисяч жителів. Таких міст-велетнів в одній лише Черкаській області вченими уже виявлено близько тридцяти. А скільки їх було по усій Україні? Сотні? Тисячі?   Зображення Сварги-свастики на трипільському посуді. Село Усатове, 4 тисячоліття до нашої ери   Нагадаємо, що знаменитий Вавилон (кілька тисяч років пізніше) теж мав площу приблизно 100 гектарів. Міст, подібних йому, у Вавилонському царстві було зовсім не багато! У Трипіллі ж такі міста були звичайним явищем. Більше того, в Україні вченими відкрито ще масштабніші поселення. Наприклад, протомісто Вільхівець мало площу 150 га, Небелівка – 220, Томашівка – 250, Майданка – 270 га. Найбільшим із відкритих на даний час є протомісто Тальянки площею 450 гектарів, в якому проживало до 30 тисяч людей. Воно в чотири рази більше за Вавилон! Ніде більше у світі подібних міст на той час не будували! Трипільці дбали про благоустрій своїх поселень. У центрі сіл та міст завжди був величезний майдан (у Тальянках площею майже 60 гектарів). Він використовувався для здійснення якихось культових дій і проведення народних зібрань. Навколо майдану по кругу забудовувались житлові, адміністративні і культові будівлі. Деякі з них були площею від 50 до 300 м2, з великою кількістю кімнат. А іноді довжина будинків сягала до 600 метрів! Міста мали в’їзди, виїзди, добре впорядковані вулиці, тротуари. Навколо міста будувались оборонні вали для захисту від ворогів і хижих звірів. Пізніше роль оборонних споруд почав відігравати крайній зовнішній ряд будинків, які навмисне будували дуже щільно один біля одного у вигляді суцільної стіни. За суспільним устроєм Трипільська цивілізація була доволі демократичним утворенням. Сімейна родина, побудована на принципах рівноправності та поваги до старших членів роду і жінок, була основою життя громади. Кілька родин об’єднувались у плем’я. На чолі племен були обрані вожді. Однак усі найважливіші рішення приймались народними зборами. Кілька трипільських племен утворювали племінні союзи, які, в свою чергу, об’єднувались у велику конфедерацію…   …Рабство у трипільців було повністю відсутнє, як суспільне явище. Загалом оріяни-праукраїнці, попри життєві катаклізми і сутички з дикими нащадками кроманьйонців, намагалися зберігати традиції демократії і гуманізму, які панували в їхній колишній Батьківщині – Гіпербореї. Трипільська цивілізація і зараз дивує нас своїми культурними досягненнями. Духовний світ оріян – це те першоджерело, з якого пізніше черпатимуть свої релігійні, культові і світоглядні уявлення усі інші земні цивілізації. Трипільці мали розгалужену систему міфологічних вірувань, ритуалів, обрядів, які вони зуміли зберегти ще від часів Гіпербореї. Вони вірили в безсмертя душі. У великій пошані була Богиня-Матір, яка символізувала материнство й земну родючість. Пізніше вона стане богинею Інанною у шумерів, Ісідою у єгиптян, Деметрою у греків. А боги інших давніх світових релігій Енліль, Гатумдуг, Ніндара, Енкі, Ашнан, Ішкур, Зевс, як ми уже писали, – теж родом з України-Трипілля! Поширеним був культ Бика, як символу сили, неба і небесних явищ, Змія, як знаку вічності та безперервного руху. У трипільців розвивається образотворче мистецтво і скульптура. Археологи знаходять тисячі одиниць чудово оздобленого посуду, глиняних статуеток і навіть монументальних кам’яних пам’ятників. У пошані було пісенне мистецтво, яке дійшло до нас в українських народних піснях. Українські народні танці і навіть бойове мистецтво гопак також родом з Трипілля. Трипільська цивілізація, ймовірно, подарувала людству згадувані уже нами найдавніші у світі Ведичні книги – “Рігведа”, “Авеста”, “Магабгарата”, “Рамаяна”. Вони були зібранням священних гімнів оріян-праукраїнців. Пізніше ці книги ляжуть в основу епосів інших індоєвропейських народів. “Предки арійців жили у Подніпров’ї… Є всі підстави вважати, що “Рігведа” зародилася на берегах Дніпра”. (Б.Рибаков, академік. Цитата з передмови до книги М.Кікешева “Заклик до слов’ян”). Третина жителів сучасної Європи містять у собі частинку трипільської крові. Тому, що багато племен, предків нинішніх європейців, колись в епоху Трипілля проживали на території України. А пізніше вони переселилися на ті землі, на яких проживають нині. Але справжніми духовними і культурними нащадками Трипільської цивілізації є сучасні етнічні українці. У радянські роки в лабораторії знаменитого антрополога, археолога і скульптора Михайла Герасимова по черепах, знайдених в Молдові в трипільському могильнику "Вихватінци", вдалося реконструювати зовнішність трипільців, яка дуже нагадує типових жителів Буковини і Гуцульщини.   Зверніть увагу. За своїм антропологічним типом слов'янське плем'я тиверці, які проживали на Буковині, чимось нагадують трипільців.  Що дає нам право так заявити? По-перше, Трипільська культура існувала на землях України, географічно – вона наша. По-друге, сучасне українське населення є автохтонним на цій території. І від часів Трипілля нікуди звідси не зникало. Тож і генетика та традиції не могли зникнути. Наступне, ми є нація хліборобів. Трипільці на генетичному і духовному рівні передали нам любов та повагу до землі і сільськогосподарської праці.    Реконструкція загального вигляду трипільського міста біля с. Майданецьке   І, нарешті, ми запозичили у трипільців практично усе: хати, городи, квітники і плетені паркани навколо хат, вбрання і мистецтво вишивки, символи, посуд і орнамент на ньому, звичку розмальовувати хати і комини, килимарство, різьбу по дереву, пісенні і музичні традиції, народний фольклор, вечорниці, свята, писанки, національну кухню. Духовність, щирість, доброта, миролюбність, шанобливе ставлення до старших, до матерів, жінок, до хліба – це теж від трипільців.  Трипільці були землеробами. Засоби до життя (їжу та одяг) вони мирно брали у Матінки-природи, вирощуючи усе необхідне на землі. Це був взаємний процес: Природа милостиво дарувала, а люди вдячно ці дари приймали. А не забирали їх шляхом вбивства (полювання на тварин), чи грабежу собі подібних (війни). Це виховувало у них доброту і неприйняття насильства та жорстокості, як способу отримання засобів до життя. Повага до Землі-годувальниці, осілість і тривале проживання на одній території сприяли тому, що рільничі народи любили свою землю, яка їх годувала. Вони зневажали загарбництво і паразитування за рахунок інших. Так формувався особливий менталітет українців. Саме тому нинішні генетичні українці, будучи нащадками великої землеробської культури трипільців-аріїв, є працьовитими, толерантними, милосердними, демократично налаштованими і схильними до компромісу. Українська мова – також родом з Трипілля. У ній безліч слів з санскриту. Наприклад: хліб, ячмінь, буревій, бгати, плуг, голуб, іскра, батько, тато, жито, кінь, кобила, срібло, ліс, весна, віл, співати, вирій, зима, равлик, свинець, теля, малина, меч, літо, мідь, олово, вишня, ненька, вогонь, ворота, пити, спати, горіх та багато-багато інших.  Міхал Красуцький, відомий мовознавець у своїй книзі “Древність української мови” писав: “Займаючись довгий час порівнянням арійських мов, я прийшов до висновку, що українська мова не тільки старша всіх слов’янських, не виключаючи так званої старослов’янської, але й санскриту, грецької, латини та інших арійських”. ЧИТАТИ: САНСКРИТ - ПРАУКРАЇНСЬКА МОВА  ЧИТАТИ: ПИСЕМНІСТЬ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   У шумерських поемах, Ведичній літературі, грецьких джерелах згадується могутня держава Аратта. Це був багатий та процвітаючий край. Громадяни Аратти жили у справедливості, добробуті та благополуччі. Перший “Золотий вік” людства пов’язаний із Гіпербореєю. А другий був створений арійцями уже після її загибелі на землях загадкової Аратти. Якщо врахувати, що існувала ця цивілізація у 7-4 тисячолітті до нашої ери, то можна зробити висновок, що Трипільська культура і є цією легендарною Араттою. Суперечки стосовно місця її знаходження не мають ніякого сенсу – жодної іншої високорозвиненої цивілізації у цей час на Землі не було. Ми сповнені кращих людських якостей, величні духовно та морально. Наша Віра, народна мудрість, традиції, звичаї, світогляд, усна народна творчість, танці, пісенне мистецтво є тим безцінним і невичерпним джерелом духовності, яке століттями живитиме усі довколишні народи.   Олександр КОВАЛЕВСЬКИЙ, джерело статті: «Український Ванкувер»

Джерело: http://spadok.org.ua/trypillya/trypiltsi-genetychni-predky-ukrayintsiv#.WfRPXJPRius.facebook
© СПАДЩИНА ПРЕДКІВ

Погляд з козацького краю(Дніпро).: РЕЄСТР КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ 1638 РІК

Погляд з козацького краю(Дніпро).: РЕЄСТР КОЗАЦЬКОЇ СТАРШИНИ 1638 РІК: Щербак В. О. КОЗАЦЬКИЙ РЕЄСТР 1638 р. ЯК ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО У статті аналізується козацький реєстр 1638 p.- одне з джерел історії України, щ...

неділю, 15 жовтня 2017 р.

ГУНИ

Гуни:таємниця імперії


Одним із найзагадковіших періодів української історії є епоха, коли на неозорих просторах України проживав гордий народ, який європейські історики дружно назвали гунами. Цей період є доступним для об’єктивного дослідження, але він став одним із найбільш сфальсифікованих і міфологізованих в світовій історії.
Якби ці події відбувалися на просторах Московії чи Німеччини, то, без сумніву, усе було б зрозумілим. А гунський період став би об’єктом гордості московитів, чи німців. Однак, центром і генератором неймовірних за своєю величчю та драматичністю подій V ст. стала саме Україна, а головною діючою особою — український народ.
Об’єктивний історичний аналіз і сумлінне дослідження першоджерел призвели б до переосмислення багатьох історичних процесів, а також перекреслили б багато міфів. Довелося б визнати, що у V ст. українці створили могутню імперію скіфів, яка поставила на коліна Римську імперію. А це назавжди поховало би міф про слабкість українців та їхню споконвічну бездержавність.
Ця правда незручна для німців, котрі завжди вважали слов’ян неповноцінними. А в часи Великої Скіфії німці навіть ще власної держави не мали. Ця ж правда незручна і для московитів. Адже спростовується ціла низка міфів, які Московія сама собі вигадала. Наприклад, про вищість і першість «великоросів» серед слов’янського світу, про неможливість існування будь-якої державності на території України у період до Київської Русі, про залежність «малоросів» від Росії у силу їхньої неспроможності створити власну державу тощо.
Що ж можемо дізнатися про походження, рід занять і спосіб життя гунів, якщо гортатимемо сторінки офіційної версії їхньої історії? Ще у ІІІ тис. до Р. Х. у степах на північ від Китаю проживали племена хунну (у китайських першоджерелах — сюнну), головним заняттям яких було кочове скотарство. Десь на межі ІІ та І тис. у сюнну завершується процес формування родового ладу і виникає своя держава.
За кілька століть степовики розпочинають запеклу боротьбу з Китаєм, яка тривала тисячу років. Для захисту від аґресивної кочової імперії Сюнну китайці за наказом імператора Цінь Шихуанді навіть почали споруджувати Великий китайський мур.
У середині ІІ ст. сюнну були розгромлені. Велика кочова імперія розпалася, але 30 тис. найнепокірніших кочовиків подалися на Захід. А через 200 років із якогось дива вигулькнули у Європі. Значна частина Європи була підкорена гунами (так їх тепер стали називати). Центр імперії гунів історики розмістили на території Угорщини. Після такого історичного подарунку мадярам десятки археологічних експедицій вирушили у різні кінці країни у пошуках слідів міфічних гунів. У музеях терміново почали вибудовувати вражаючі експозиції, наповнені картинами з уявними сценами життя кочовиків і восковими фігурами низькорослого, з кривими ногами та розкосими очима Аттили. Також історики постаралися, щоб в усіх, хто вивчатиме чи просто цікавитиметься історією, зовнішній вигляд прийшлих степовиків викликав відразу та змушував гидливо кривитися.
Що ж в офіційній версії походження гунів є правдою, а що брехнею? Кочова імперія Сюнну (Хунну) не є вигадкою. Перша згадка про народ сюнну датується ще 2356 роком до Р. Х. Зазнавши поразки від китайських імператорів із династії Хань, частина сюнну вирушає на Захід.
Отож, усе, що стверджують прихильники азійського походження гунів, правда? Так, але лише до того моменту, коли кочовики хунну-сюнну під тиском Китайської імперії вирушають на Захід. До Європи степовики, як виявилося, не дійшли. Сліди їхньої присутності археологи знайшли лише на території Казахстану.
Якщо вірити прихильникам азійського походження гунів, то азіати-монголоїди кілька століть перебували в Європі. Вони тероризували народи, громили Римську імперію. За підрахунками вчених загальна кількість орди мала б сягати більш, ніж півмільйона людей. І при цьому кочовики не залишили після себе жодної серйозної пам’ятки матеріальної культури?
В Європі не знайдемо жодного топоніма, жодного міста чи географічного об’єкту, чиї назви були б тюрксько-азійського походження. А ще покажіть нам бодай одну європейську мову, яку хунну збагатили б своїми словами. Невже європейці після 300 років спілкування з кочовиками не запозичили бодай сотні їхніх слів?
Ніде у творах тогочасних істориків не згадується про навалу азіатів-хунну. Ніде в українських піснях, поемах, думах чи легендах ми не зустрінемо бодай натяку на присутність на наших землях азіатів хунну чи сюнну. Так само не зустрінемо їх і в європейських епосах і хроніках.
Але звернімося до свідчень стародавніх істориків. 124 року поет Діонісій Перієгет у своєму творі «Землеопис» згадує якихось уннів, котрі жили на просторах між Каспійським і Чорним морями. Грецький географ, математик та астроном ІІ ст. Клавдій Птолемей у своїй «Географії» писав: «Між бастарнами і роксоланами живуть хойни». Бастарни в ті часи жили в Карпатах, а роксолани займали лівобережжя Дніпра. Отже, хойни (гуни) мешкали на етнічних українських землях.
Марціан Гераклійський (ІІІ ст.) повідомляв, що навколо Дніпра, за аланами, живуть хоани. Знову ж таки, на етнічних українських територіях. Історик IV ст. Амміан Марцеллін писав: «Плем’я гунів, про яке мало відомо з давніх пам’яток, живе за Меотійським болотом». Меотидою називали Азовське море. Приблизно на цих же територіях оселяє гунів й історик IV ст. Філосторгій. Про гунів, як про корінних жителів Скіфії-України писали також історики VI ст. Йордан і Прокопій Кесарійський.
То ідеологи азійського походження гунів мають рацію? Дикі кочові орди справді у IV ст. заполонили простори Європи? Але ж перші згадки про гунів на території України, залишені нам Клавдієм Птолемеєм, відносяться до ІІ ст. У цей час справжні хунну-сюнну ще вели війни з Китаєм і навіть не думали кочувати на Захід. І з’являться в Європі лише через 200 років! Отже, коли Клавдій Птолемей у ІІ ст. писав про хойнів, які проживають між бастарнами та роксоланами, то мав на увазі не азіатів-хунну, а зовсім інший народ! І стародавні автори, описуючи гунів, навіть не згадують про їхнє азійське коріння.
Читаючи давніх істориків, можна скласти уявлення про зовнішній вигляд гунів. Ось що про них писав Прокопій Кесарійський (VI ст.): «Вони світлошкірі й не бридкі на вигляд. І спосіб життя у них не схожий на скотський». В іншому місці цей же автор пише наступне: «Вони дуже високого зросту й величезної сили». Покажіть нам білошкірих, високих і фізично міцних азіатів!
Прокопій Кесарійський також засвідчив, що у VI ст. у Візантії була мода голити бороду, носити довгі вуса й оселедець. Візантійці називали це «гунською модою». «Вони не кочівники, здавна живуть осіло на плодючій землі. Ними управляє один цар, і мають вони засновані на законі державний устрій, живучи один із одним та із сусідами чесно та справедливо, нітрохи не гірше за римлян чи персів», — писав він. Чи нагадують ці описи диких степовиків-азіатів?
А в Х ст. Візантійський імператор і видатний історик того часу Костянтин Багрянородний писав про українців: «Цей народ називаємо скіфами або гунами. Щоправда, самі себе вони звуть русами». Дещо пізніше, в XI ст., північнонімецький хроніст Адам Бременський стверджуватиме, що в Подніпров’ї споконвіку проживали гуни, а Україну він називає Гунігард. Столицею цієї держави було місто Хівен, тобто Київ!
У ХІІ ст. ще один німецький хроніст, Гельмольд, у своїй праці «Хроніка слов’ян» також називав Україну Гунігардом. Не забуваймо, що мова йде про період, коли наймогутнішою державою Європи була Русь-Україна. А європейці продовжують називати українців гунами? Це при тому, що гуни начебто зникли ще півтисячі років тому?
Ще один учений ХІІ ст., Євстафій писав: «Унни або тунни — каспійський народ із племені скіфів». Його сучасник Саксон Граматик також вважає українців-русичів і гунів одним народом. І навіть у ХVІІ ст. шведський учений Олай Варелій писав, що шведи з давніх-давен називають Русь Гунігардом.
Жодного загарбання європейського континенту дикими азійськими кочовиками у IV ст. не було. Племена хунну в Європі ніколи не блукали, не розбишакували і жодного стосунку до української й європейської історії не мають!
А в Європі справді проживав великий народ, який стародавні історики називали гунами. Але вони не мали тюркського коріння і були високими, міцними та світлошкірими європейцями. А те, що їхня назва «гуни» подібна до «хунну», жодним чином не ріднить їх із азіатами.
Європейські гуни багато тисячоліть проживали на своїй території, від діда-прадіда займалися хліборобством, не проживали в юртах і ніколи не були кочовиками. Це був висококультурний і цивілізований європейський народ. Це була наша українська держава! Саме звідси гуни розпочали експансію проти сусідніх народів, створивши за якийсь час велетенську імперію з центром у Києві! Імперія гунів стала найбільшою державою за всю історію української нації. І вона має стати об’єктом нашої особливої гордості!

Олександр Ковалевський
http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2017/10/blog-post_64.html