пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

Генеалогічне дерево наших найдавніших правителів


Ігор МИЦЬКО
Вдалось виявити у відомій західноєвропейській епічній пам’ятці «Тідріксага» (бл. 1250) згадки про родини Рюрика та князя Олега.

Рюрик з легендарними братами Синеусом і Трувором (Радивилівський літопис XV століття)

1

Свідчення літописів

Про Рюрика – протопласту правлячої руської династії – та його нащадків знаємо насамперед із нашого найдавнішого літопису «Повісті временних літ» (далі ПВЛ), відомого за редакцією, виконаною 1118 року за ініціативи новґарадського та київського князя Мстислава-Гаральда. Вокняжіння династії Рюриковичів на східнослов’янських землях за цією пам’яткою коротко виглядає так. Через непомірну данину північні племена майбутньої Руси вигнали від себе одних варягів і запросили інших: Рюрика (сів у збудованій ним Ладозі) та його братів Синеуса (поселився на Білоозері) та Трувора (осів у Ізборську). Після смерті братів Рюрик збудував Новґарад. Два його бояри, Аскольд і Дір, випросились піти зі своєю ріднею в Константинополь. Дорогою на берегах Дніпра вони натрапили на город Київ, яким колись володіли брати Кий, Щек і Хорив. Осівши в ньому, Аскольд і Дір стали правити в Полянській землі. Перед смертю Рюрик передав своє княжіння родичеві Олегові, зобов’язавши виховувати свого малолітнього сина Ігоря. Олег, убивши Аскольда та Діра, став володарем всієї Руси. З часом Ігореві привели зі Пскова дружину Ольгу. Після смерті свого опікуна і він запанував у Руській землі¹. 


Наведено генеалогію Рюрика і у проновґарадському Іоакимівському літописі (ХVІІ ст.). Крім тотожних ПВЛ відомостей, тут містяться й оригінальні, щоправда, ще легендарніші. Починається родовід руських володарів від князя Славена, онука біблійного Іоафета. Він нібито з Придунав’я пішов на північ, де збудував «Великий град», який назвав своїм іменем. Правив слов’янами його нащадок князь Вандал, який сидів у тому ж місті. Мав він трьох синів, Ізбора, Владіміра і Столпосвята. Ізбор успадкував по ньому всю владу та стольний город. Після смерті Ізбора та Столпосвята правив всією землею Владімір, одружений з варяжкою Адвіндою. Надалі престол посідали його сини й онуки, аж до Боривоя (який був дев’ятим після Владіміра). Коли варяги захопили «град Вєлікій» та наклали непосильну данину на слов’ян, русь і чудь, ті випросили для себе за князя у Боривоя його

2

сина. Гостомисл звільнив край від варягів. Але згодом, не маючи вже нащадків, змушений був просити наступника на престол у тих самих варягів. Після його смерті прийшов Рюрик з двома братами. За резиденцію він обрав собі Новґарад. Від однієї з дружин, Єфанди, «доньки урманського князя» він мав сина Ігоря.

Поляни, які страждали під хозарським гнітом, «прислаша к Рюрику преднии мужи просити, да послет к ним сына или на Князя княжити. Он же вдадѣ им Осколда и вои с ним отпусти. Оскольд же шед облада Кїевом... Рюрик… предаде княженїе и сына своего шурину своему Олгу, Варягу сущу, Князю Урманскому. Олег бѣ муж мудрый и воин храбрый, слыша от Кїевлян жалобы на Оскольда, и позавидовав области его, взем Ингоря, иде с войски к Кїеву. Блаженный же Оскольд предан Кїевляны и убїен бысть... Олег облада всю страну... Егда Игорь возмужа, оженил его Олег, поят за него жену от Изборска, рода Гостомыслова, иже Прекраса нарицашеся, а Олег преименова ю, и нарече во свое имя Олга» ².

Потрібно пам’ятати, що у ПВЛ події ІХ–Х ст. зазнали тенденційної правки, а іноді і прямої фальсифікації з боку Гаральда. “Новгородский князь выдвинул рядом с Киевом Новгород и поставил начало государственности на Руси в связь с приглашением в Новгород норманского конунга. При помощи генеалогических натяжек Игорь стал сыном Рюрика, Олег его воспитателем, а Аскольд и Дир – воеводами Рюрика и варягами... Англо-саксонский бродячий сюжет о призвании трех королей из-за моря (служивший оправданием норманских завоеваний на Западе) стал главным сюжетом древней истории Руси. Легенда о Рюрике и его анекдотических братьях оттеснила на второй план легенду о Кие, Щеке и Хорыве” ³.

У цій штучній концепції пріоритету північних племен у творенні Київської держави центральне місце посідав князь Олег. Тому в літописі період діяльності князя змістили на півстоліття назад, поселили його в Новґараді, приписали йому лаври засновника держави (він 882 року начебто переніс столицю з Новґарада до Києва) і врешті передчасно “умертвили” його 912 року. Насправді Олег († 941/942) ніколи не був на землях майбутньої руської Півночі.

3

Існування Ігоря, Ольги, їхнього сина Святослава та онука Володимира вже підтверджується достовірними тогочасними матеріалами, що дає можливість відтворити їхню достовірну філіацію, відкорегувати дати життя та правління, які в ПВЛ здебільшого недостовірні ⁴.

Торік побачила світ праця Юрія Диби, в якій остаточно доказано, що російський Новґарад був заснований аж у 1044 році ⁵. Це дає ґрунтовні підстави для твердження, що Руська держава булла започаткована на давніх землях України. В останні роки здійснено реконструкцію життєпису варязького за походженням князя Олега/Гельґі, відомого у східнослов’янському фольклорі як Ілля Муромець, а у західноєвропейських переданнях – як Ольґер Данске ⁶. Цікаві нові відомості виявлені і під час дослідження північноєвропейського епосу.

“Тідріксага”

Невідомі раніше дані про наших найдавніших правителів і їхній рід містить створена бл. 1250 року прозаїчна “Сага про Дітріха Бернського” (“Тідріксага”). Її норвезький компілятор об’єднав навколо центральної фігури Дітріха Бернського всі відомі йому епічні сюжети Північної Німеччини ⁷. Як сам розповідав, створив її на підставі народних легенд, особисто записаних у німецьких містах Зості, Бремені та Мюнстері. Ці великі торговельні центри, як знаємо, в данину підтримували тісні зв’язки із Смаленськом ⁷’.

Правителі Руси та пов’язані з нею території у “Тідріксазі” згадуються принагідно, при розповідях про фрісландця Аттілу, про «вількінів» (полабське племені вільців). Так, із вождем цих західних слов’ян Вількіном воював «Гертнит конунг, правивший в то время Русью… и большой частью Греции и Венгрии, почти все Восточное царство было под властью его (и он завладел всеми царствами на восток до моря и многих на восток от него) и его брата Гирдира» ⁸. Останній загинув під час захоплення столиці Гертніта – Хольмґарду, а Русь почала платити конунгу вількінів данину. Перед смертю Вількін передав своє царство синові Нордіану.

4

Згодом «конунг Гертнит подчинил себе всю землю вилькинов и… посадил Нордиана правителем над тою страною, что мы зовем… Sialand. В таком состоянии царство Гертнита конунга находилось долгое время.
У него было два сына от жены, старший звался Озантрикс …, младший Вальдемар, а третий сын, которого имел он от своей наложницы, назывался Ильей…, был он муж мирный и приветливый.
Состарился конунг Гертнит, стал маломощным, и посадил сына своего Озантрикса правителем и дал ему все царства Вилькиновых людей и царский титул. Долгое время правил тем царством Озантрикс, а его подконунгом был Нордиан. Немного времени спустя посадил конунг Гертнит сына своего правителем в Греции, того что назывался Ильей, и дал ему достоинство ярла, был он великий властитель… и сильный витязь»⁹.

Перед самою смертю Гертніт «дал титул конунга своему сыну Вальдемару и посадил его конунгом над всей Русью и Польшей и всей восточной половиной своего царства» ¹⁰.

Згодом «пришли к конунгу Озантриксу в землю вилькинов два юных вождя, Гертнит и Гирдир, сыновья его брата Ильи, ярла Греческого, племянники конунга Озантрикса. Гертниту было тогда одиннадцать лет отроду, а Гирдиру десять. Гертнит был красивейшим и во всех отношениях храбрейший из мужчин, ни один рыцарь в стране вилькинов не мог сравниться с ним в турнире и во всяком рыцарском деле. Озантрикс конунг поставил его вождем дружины и дал титул ярла, который носил и его отец, и большой лен в земле вилькинов» ¹¹.

Озантрікс вислав племінників до Міліаса, щоб вони засватали за нього Оду, доньку цього правителя гунів. Місія братам не вдалась, Міліас кинув Гертніта та Гердіра до темниці, звідки їх визволив вже сам Озантрікс. Вбивши Міліаса, він таки пошлюбив його доньку.

5

Географічні й етнічні назви

На перший погляд у пов’язаних із нашою історією розповідях “Тідріксаги” назви держав та племінних земель виглядають доволі фантастично ¹². Насправді ж автор (або його інформатори) назви давніх територій замінив назвами сучасних йому державних утворень. Про це він говорить прямим текстом в одному місці свого твору: «Skorottan’a или Mittan’a, что ныне зовется Англией или Шотландией» ¹³.

Отож, за “Тідріксагою”, протопласта династії Гертніт був правителем Руси, більшої частини Греції, Угорщини. Однак скандинави ніколи не володарювали у Греції. Але вони правили на частині території Болгарії, окупованій 1018 року Візантією. Йдеться про Острів Русів у гирлі Дунаю ¹⁴.

Південніше від цього операційного осередку варягів були землі болгарського племені сіверців. Доньку тамтешнього правителя пошлюбив наш князь Олег, епічним двійником якого і був Ілля Муромець ¹⁵. Тому то в сазі і йдеться про правління «Іллі в Греції». До слова, соціальний статус цього героя – ярл (співправитель) – тотожний суспільному положенню Олега. В арабських джерелах 920-930-х рр. він згаданий як володар, що правив на захід від [свого сина] Діра, котрий тримав центральний престол у Києві ¹⁶. Ярлом Олег, вочевидь, залишився, і коли на березі Дніпра князював його зять Ігор.

Не суперечить правді і правління в Угорщині «Гертніта», чий реальний прототип, Аскольд І, жив у ІІ половині ІХ століття. Цей топонім може означати Чехію, Моравію чи Блатенське князівство в Паннонії, яке спершу входило до Великоморавської держави, згодом унезалежнилося, а в 901 році було окуповане мадярами. Тоді на розвалинах Великої Моравії витворились Чеське та Моравське князівства, наше Підгір’я увійшло до складу Київської держави, деякі західнослов’янські племена отримали позірну незалежність.

В Гуналанді дослідники вбачають Моравію, в столиці МеліасаVillcinaborg – великоморавський стольний Велєград ¹⁷.

6

Згадка про Польщу також не випадкова. Як відомо, Малопольща зі столицею в Кракові спершу входила до Великоморавської держави, потім Чеського князівства і лише в 999 році об’єдналась з державою великополянина Мєшка І. Згаданий рід данців мав якійсь родинні права до цих земель. На це маємо натяк в билінах про Іллю Муромця, коли герой по дорозі з «Морави» (Моравії) до Києва звільнив Краків від ворожої облоги; був хресним батьком тамтешнього королевича ¹⁸. Натомість з моравського епосу знаємо, що руський князь Олег, який правив у стольному Велєграді, після нападу угорців переїхав до Польщі ¹⁹.

У “Тідріказі” (як і в інших давніх скандинавських пам’ятках) фігурує Східне царство. Детальніше атрибутувати його неможливо, бо цей топонім, рівно ж і як Східний шлях і Східні землі, «выступают в качестве наименования земель по пути «з варяг в греки» ²⁰.

Отже, в досліджуваних фрагментах “Тідріксаги” згадані (під пізнішими найменуваннями) такі географічні й етнічні назви: Русь, полабське плем’я вількінів, Острів Русів у гирлі Дунаю, слов’яни Паннонії, Моравія, Краківщина.

Іменослов

В цікавих для нашої теми оповіданнях “Тідріксаги”, крім християнського антропоніму Ілля, слов’янського Вальдемар, псевдоримського Озантрікс та гунського Аттіла, всі інші – скандинавські. Існування осіб з такими іменами в ІХ ст. не підтверджується достовірними джерелами, лише деякі присутні в пізніших сагах.

Щодо Вальдемара, то таке ім’я має болгарську ґенезу і, правдоподібно, було запозичене від Хрестителя Руси.

«Іллю з Греції» є підстави ідентифікувати з Іллею Муромцем, тобто, з епічним тезкою Олега/Гельґі. Адже сімейна ситуація героя “Тідріксаги” (сини Гертніт, Гірдір та донька Гільдеґунда) ідентична сімейній ситуації нашого князя (брати Аскольд і Дір, сестра Ольга ²¹). А видумане ім’я другого з синів легендарного ярла навіть зберегло оригінальний антропонім ГірДір.

7

Про те, що Олег міг мати брата «Озантрікса», який правив у полабському племені вільців, посередньо говорять знахідки у Пліснеську, гіпотетичній столиці князя Олега на Підкарпатті ²². У найдавнішій археологічній верстві дитинця виявлена унікальна для наших теренів ліпна кераміка кінця ІХ – першої половини Х століть. Вона має прямі аналогії “на терені племени вільці, що живе між... Ельбою й Одрою, обабіч ріки Гавелі, ... і надбалтійських слов’ян, які замешкували півострів Вагрію” ²³. Унікальна для давньої України і тамтешня семивальна оборонна система, збудована на зразок оборонних споруд цього ж племені. У Пліснеську було знайдено кістяну пластинку із зображенням воїна, яку Я.Пастернак атрибутував як імпорт ХІ–ХІІ ст. “з надлабських околиць, може, теж із сумежної з м. Галле території племени вільці” ²⁴. Процес асиміляції полабців тривав досить довго (ще у гончарній кераміці ХІ ст. простежуються характерні особливості їх первісної ліпної кераміки ²⁵), як і контакти з “прабатьківщиною”.

Є можливість встановити батька «Гертніта». За свідченням Адама Бременського (бл. 1075 р.), після розгрому данців і загибелі їх королів Сіґафріда та Ґотафріда (891 року біля Лувейна) країною правив «Гейліґо (Гельґі) – людина, яку всі любили за справедливість і святість» ²⁶. Цього останнього представника старого королівського роду Скьольдунґів збройною силою змістили шведи. Вже після них, у 935 році в країні запанувала нова, північнодансько-норвезька династія Кнютлінґів ²⁷. Омелян Пріцак вбачає в данському правителі Гельзі князя Олега ²⁸.

В «Діяннях данів» Сакса Граматика (поч. ХІІІ ст.) міститься легенда про заснування столиці Данського королівства Роскільда. Нібито місто іменували на честь конунга Ро та розташованого поблизу «Роєвого джерела». І начебто брат цього правителя Гельґо розбив короля Склавії Скалька і заволодів його країною. «Синами Гальдванґа були Roe і Helgo. Розповідають, що Ро збудував Роскільд (насправді виник не раніше початку ІІ тисячоліття – І.М.)… Поділили вони між собою королівство таким чином: Гельґе отримав до панування море і відразу напав зі своїм флотом та переміг слов-

8

янського короля Скалька. Підпорядкувавши собі його королівство, плавав по морю вздовж і вшир (…Qui, diviso cum fratre regno, maris possessionem sortitus regem Sclaviae Scalcum maritimis copiis lacessitum oppressit.  Quam cum in provinciam redegisset, varios pelagi recessus vago navigationis genere perlustrabat)» ²⁹. Канстантін Акєнтєв висловив припущення про тотожність цих осіб із відомими за ПВЛ Олегом і Аскольдом ³⁰. Насправді ж ця напівлегендарна традиція, напевно, відбиває конфлікт між реальним данським правителем Гельґі кінця ІХ ст. та його сином Аскольдом («Гертнітом» “Тідріксаги”).


9

Враховуючи практику тогочасних скандинавських правителів називати первістків іменем діда по батькові ³¹ і провівши хронологічні розрахунки ³², можна відновити справжні імена родичів князя Гельґі/Олега (див. генеалогічне дерево). Насамперед, його дідом міг бути згаданий правитель Данії Гельґі І, а батьком – Аскольд І. Останній дійсно міг жити в ІХ ст. і фігурувати, правда під видуманими датами, у ПВЛ та новґарадській епічній традиції.

Рорік / Рюрик

Про Русь йдеться і у низці оповідей про конунга Аттілу: «Умер конунг Osiđ, отец конунга Аттилы, его старший сын Ortniđ взял его царство и стал конунгом в Фрисландии. У него был один сын, по имени Osit…; он послал его к конунгу Аттиле, где он и воспитывался. Озид был из всех мужей храбрейший и быстрейший, конунг Аттила поставил его в дружине вождем над многими своими рыцарями» ³³.

Аттіла йде «на Русь и на Польшу и сжигает бурги и замки», захоплює Полоцьк (Palteskia) та Смоленськ (Smálenzkju). Гинуть в битвах Вальдемар і його син Тідрек. Брата конунга Вальдемара ярла Ірона правитель гунів призначає «воеводой на Руси, управлять тем царством, судить по земскому закону и платить дани конунгу Аттиле и давать ему подмоги, когда ему понадобится» ³⁴.

Хто ж ховається під іменем видатного гунського полководця Аттіли (†453), столиця держави якого розташовувалась у Паннонії? Тобто, хто з реальних історичних діячів кінця першого тисячоліття був пов’язаний з Фрісландією та міг здійснити похід на Русь? І тут впадає в очі данський вікінг Рорік Ютландський, якого деякі дослідники вже віддавна ототожнюють з легендарним князем Рюриком наших літописів ³⁵.

Серйозним аргументом на користь цього твердження є наведений у “Тідріксазі” родовід фрісландських правителів. Він відповідає реальній ситуації в родині Рорика Ютландського. Він також у юності перебував в тіні свойого старшого брата Гаральда (†944); вочевидь, виховував братового сина Годефріда, а згодом разом із ним панував на фрізькій землі та в Дорестаді.

10

Влада данців у Фрізії тривала лише сто років. Наприкінці VІІІ ст. Гадьфдан (Northmanorum dux Alfdeni dictus ³⁶) став там першим імперським маркграфом. Тому в різні періоди всією землею чи її частинами володіли його сини ³⁷ – спершу старший з братів Гаральд Клак, потім Рорік ³⁸. У 826 році Клак отримав там від імператора графство Рюстріген ³⁹. З Роріком він же володів Дорестадом – багатим торговельно-ремісничим центром у дельті Райну, а згодом і всім краєм ⁴⁰. Отож, правили всією Фрізією Гаральд Клак (840-844), Рорік і син Гаральда Годефрід (844-857), Рорік (862-872), Годефрід (881 – †885) ⁴¹. Активна військова діяльність Роріка Ютландського в цьому регіоні засвідчена безсумнівними джерелами з 850 року. Звістки про нього обриваються на 873 році, що, напевно, свідчить про смерть варяга. Оскільки Фрізія перейшла до племінника Роріка Годефріда, то, правдоподібно, він не залишив чоловічого потомства.

Про перебуваення Роріка та його родичів «фрісландців» на наших землях маємо підтвердження у створеному на початку 870-х рр. «Описі градів і земель на північ від Дунаю», т. зв. Баварському Географі. ПісляCaziri civitates  (хозари з їх 100 градами) і перед Ungare (угорцями), які ще тоді кочували у Приазовї, тут записані Ruzzi Forsderen Liudi Fresiti Serauici Lucolane ⁴². Перші три слова більшість дослідників сприймає як назви трьох / двох племен. На мою думку, цей фрагмент опису потрібно читати так:«руси, керівні люди, тобто, фризи [данці-варяги із Фрізії], серавичі [наші сіверяни⁴³ чи наддунайські сіверці ⁴⁴], луколяни [сиділи в пониззі Дніпра, у т. зв. Лукомор’ї ⁴⁵]».

Є в “Тідріксазі” і романтична історія. «Гильдегунда, дочь Ильи, ярла Греческого» ⁴⁶, була відправлена заручницею до конунга Аттіли. Там вона покохала Вальтарія з Васкаштайна, разом із ним втекла, прихопивши зі скарбниці золото ⁴⁷. Сюжет цього оповідання й імена головних героїв не оригінальні. Вони скопійовані з бургундської латиномовної поеми про Вальтаріуса (середина IX ст.). У цій пам’ятці розповідається про перебування при дворі гунського вождя Аттіли двох закладників, доньки бургундського

11

короля Гереріха⁴⁸ Гельґунди та сина аквітанського короля Альфера Вальтарія. Покохавши один одного, вони втекли ⁴⁹.

На мій погляд, причиною приєднання цього сюжету до розповіді про Аттілу / Роріка стала реальна подія. Йдеться про відому свого часу любовну історію графа Фландрії Бодуена, який у 861 року викрав Юдіф, доньку західнофранкського короля Карла ІІ. Закохані, очевидно, перебували при дворі Роріка Ютландського. Адже відомий лист Реймського архиєпископа Гінкмара, в якому той вимагав від фрізького правителя не надавати утікачам притулку ⁵⁰.

Потрібно звернути увагу на певну хронологічну недокладність. У “Тідріксазі” заручницею в Аттіли була донька ярла Русі Іллі. В реальному житті таке не могло відбутись. Адже Рорік помер між 873 та 882 роками, а донька князя Гельґі/Олега Ольга народилась десь в 920-х роках. На мій погляд, до такого хронологічного зміщення спричинились схожі романтичні сторінки у житті київської княгині, а саме, любовна історія, погоня. Як випливає з аналізу епічних пам’яток, вона змушена була також втікати від якогось переслідувача ⁵¹. Сюжет про це зберігся у вже цитованій згадці про заснування м. Льгова, легендах давнього граду Пліснеська ⁵², биліні про Альошу Поповіча ⁵³.

Отож, перша спроба генеалогічного дослідження «руських» сюжетів “Тідріксаги” дозволяє зробити певні важливі висновки. Рорик Ютландський таки тотожний легендарному Рюрику наших літописів. Цей відомий у Північній Європі варязький предводитель дійсно здійснив похід на Русь. Симптоматично, що у норвезькій компіляції нічого не говориться про його владарювання  у Новґараді (як це стверджують ПВЛ та Іоакимівський літопис), добре знаному в інших сюжетах цієї пам’ятки як Хольмґард. Це ще один із аргументів на користь твердження про заснування Новґарада аж в 1044 році і про фальсифікацію Мстиславом-Гарольдом початків Руської держави. 

12

«Аттіла» / Рюрік, рухаючись по Західній Двіні, захопив тоді Полацк ⁵⁴ і Смоленськ. «На сëняшні момант найстаражытнейшыя культурныя напластаванні, выяўленыя ў Полацку, могуць быць датаваны першай паловай Х ст., хаця не выключана і існаванне слаëў канца ІХ ст.» ⁵⁵. Що ж до Смаленська, то його розташоване в Гньоздові первісне поселення має унікальний у Східній Європі за величиною варязький могильник.  Своїми початками він сягає якраз ІІ половини ІХ століття.  

Під час походу «Аттіли» дійсно могли загинути руський правитель «Вальдемар» і його син «Тідрік». Владу в Русі отримав з рук «Аттіли» «Ірон», брат і ярл покійного князя. Закорінення на наших землях групи варягів-фрізітів, правдоподібно, родичів і наближених Роріка Ютландського, фіксує в 870-х рр. Географ Баварський. Цей славетний норманин, якщо довіритись “Тідріксазі”, не був поріднений з нащадками данського конунга Гельґі, адже його дружиною стала донька «Озантрікса» ⁵⁶.

Важливо підкреслити, що тут не згадується данське походження родів, пов’язаних з Руссю. Це могло бути наслідком антиданської упередженості німецьких інформаторів чи норвезького компілятора.

Форма імені  одного з героїв – Ілля – засвідчує потрапляння оповідей про нього в “Тідріксагу” з східнослов’янського епосу, де він відомий саме як Ілля Муромець. У Західній Європі цього діяча  знали під його оригінальним скандинавським іменем Helgi чи під епічними псевдонімами  Holger Danske, Ogier la Danois. Міграція цих наших епічних сюжетів, правдоподібно, здійснювалась за посередництвом німецьких торговців, які працювали у Полацьку та Смаленську.

Таким є результат попереднього дослідження “Тідріксаги” на предмет виявлення даних про родовід династії Рюриковичів. Правдоподібно, подальше вивчення цієї пам’ятки, після її повного перекладу, дозволять виявити в ній й інші оригінальні відомости з нашої давньої історії. Реконструйоване родове дерево данських правителів, напевно, в подальшому допоможе хронологічно роз’єднати події ІХ та Х ст., які в ПВЛ об’єднують двох Гельґі та двох Аскольдів.

13

28 лютого 2015 року.

© Ігор Мицько, 2015


ПРИМІТКИ
¹ Полное собрание русских летописей. – С.-Петербург, 1908. – Т. 2. – Ствп. 12-31
² Татищев В. История Российская с древнейших времен. – Москва, 1768. – Кн. 1. – Ч. 1. –  С. 35. В цій цитаті опущені номера посилань, зроблені Васілієм Татіщевим, та фрагменти, які не стосуються генеалогічних пов’язань.
³ Рыбаков Б.А. Древняя Русь. Сказания. Былины. Летописи. – Москва, 1963. – С. 298.
⁴ Див. відповідні позиції у генеалогічному довідникові Леонтія Войтовича (Княжа доба на Русі: портрети еліти. – Біла Церква, 2006).
⁵ Диба Ю. Батьківщина Святого Володимира. Волинська земля у подіях Х століття (Міждисциплінарні нариси ранньої історії Руси-України). – Львів, 2014. – С. 208-305.
⁶ Мыцько И. Датское происхождение князя Олега. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://conference.dansk.ru/content/view/28/39
⁷ Клейненберг И.Э. “Дедрик Бернский” в Новгородской І летописи // Летописи и хроники. 1973. – Москва, 1974. – С. 131.
⁷’ Там само. – С. 132.
⁸ Веселовский А.М. Русские и вильтины в саге о Тидрике Бернском // Известия Отделения русского языка и словесности. – С.-Петербург, 1906. – Т. 11. – С. 134.
⁹ Там само. – C. 137.
¹⁰ Там само. – С. 138.
¹¹ Там само. – С. 140.
¹² На жаль, не мав можливости ознайомитись із роботою В.Паффа, присвяченій цій темі: Paff W.-J. The Geographical and Ethnic Names in the Þíðriks Saga / Harvard Germanic Studies. – Т. 2). – Cambridge, Massachusetts. – 1959.

14

¹³ Веселовский А. Русские... – С. 138.
¹⁴ Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества ХII–ХIII вв. – Москва, 1982. – С. 345.
¹⁵ Мицько І. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання». Пліснеськ–Львів. 14-15 червня 2007 року . – Львів, 2007. –  С. 25.
¹⁶ Новосельцев А.М. Образование древнерусского государства и первые его правители // Древнейшие государства Восточной Европы. 1998. – Москва, 2000. – С. 105.
¹⁷ Филин Н. Илиас из Руси в саге о Тидреке Бернском  // Филин Н.В. Об историческом прототипе Ильи Муромца. – [Електронний ресурс] / Режим доступу:  http://histline.narod.ru/il03.htm
¹⁸ Филин Н.В. Об историческом прототипе Ильи Муромца // Армагеддон. – Москва, 1999. – №7. – [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://histline.narod.ruДиба Ю., Мицько І. Про видуманий похід 981 р. князя Володимира  на ляхів. – С. 4–5. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zbruc.eu/node/28650
¹⁹ Мицько І. Українсько-чеські зв’язки та історія Підгіря Х–ХІ століть // П’яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. – Львів, Броди, 2011. – С. 63-67.
²⁰ Джаксов Т.Н. Austr í Gőrđum: Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках. – Москва, 2001. – С. 45.
²¹ Мицько І. С. 21. Наявність у князя Олега саме цих дітей підтверджує зафіксоване на Курщині передання «об основании города Льгова княгиней Ольгой, сестрой Аскольда и Дира, скрытой здесь этими братьями от чьих-то преследований» (Халанский М.Г. К истории поэтических сказаний об Олеге Вещем // Журнал Министерства народного просвещения. – С.-Петербург, 1902. – Июль. – Ч. 342. – С. 292). Ілля усиновив ще сина сестри Ортніта (Веселовский А. Русские… – С. 30).
²² Мицько І. Пліснеськ – батьківщина княгині Ольги // Конференці «Ольжині читання»,  Пліснеськ, 10 жовтня 2005 року. – Львів, 2006. – С.61-81.

15

²³ Пастернак Я. Літописний город Пліснеськ і проблема варягів в Галичині // Науковий збірник Українського вільного університету. – Мюнхен, 1948. – С. 146–147.
²⁴ Там само. – С. 147.
²⁵ Там само. – С. 148.
²⁶ Magistri Adam Bremensis. Gesta Hammaburgensis ecclesiae pontificum. – Hannoverae, Lipsiae, 1917. – P. 47-48; Пріцак О. Походження Русі. Стародавні скандинавські джерела (крім скандинавських саґ). – Київ, 1997. – Т. І. – С. 182, 193.
²⁷ Походження князя Олега від наложниці (а він, судячи зі присвоєного дідового імени, був первістком) могло спричинити відмову його нащадків від данського престолу.
²⁸ Пріцак О. Походження Русі.  Стародавні скандинавські джерела (крім скандинавських саґ) . – Київ, 1997. – Т. І. – С. 193-194, 197.
²⁹ Saxo Grammaticus. Gesta Danorum. – Copenhagen, 1996. – P. 47.
³⁰ Акентьев К.К. Древнейшие свидетельства появления Ρους на византийской исторической сцене // М-лы по археологии и истории античного и средневекового Крыма. – Севастополь, Тюмень,  2010. – С. 133.
³¹ Так в «Сазі про Олафа Тріггвасона» прямо вказано, що був він [первісток] названий на честь діда по батькові (Лященко А. Сага про Олафа Тріггвасона й літописне оповідання про Ольгу // Україна. Науковий двохмісячник українознавства / Під ред. М.Грушевського. – Київ, 1926. – Кн. 3. – С. 6).
³² Олег загинув в кавказькій Берді 941/942 року в поважному для того часу віці: бо вже не міг їздити на коні, лише на віслюкові (Древняя Русь в свете зарубежных источников. Восточные источники / Составители Т.М.Коновалова, И.Г.Коновалова, В.Я.Петрухин. – Москва, 2009. – Т. 3. – С. 104). Тобто, мав не менше 50 років.
³³ Веселовский А. Русские... – С. 147.
³⁴ Там само. – С. 187.
³⁵ Беляев Н.Т. Рорик Ютландский и Рюрик начальной летописи //Seminarium Kondakovianum. Prague, 1929. – Вып. 3. – С. 215-270

16

³⁶ Там само. – С. 225.
³⁷ [Електронний ресурс] / Режим доступу:http://fmg.ac/Projects/MedLands/DENMARK.htm#HalfdanMildidied802B
³⁸ Беляев Н. Рорик... –  С. 226
³⁹ Пчелов Е.В. Был ли древнерусский Рюрик Рориком Ютландским? // Вопросы истории. – 2012. – №10. – C. 101. – [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ebiblioteka.ru/browse/doc/28538361. На захід від цього графства розташований Lengenerland. Цей топонім близький до угорської назв поляків – lengyel – та племені лендзян.
⁴⁰ Там само. C. 99-109.
⁴¹ [Електронний ресурс] / Режим доступу:https://da.wikipedia.org/wiki/Frisere.
⁴² Войтович Л. «Баварський географ»: Проблеми ідентифікації слов’янських племен // Треті «Ольжині читання». Пліснеськ. 31 травня 2008 року. – Львів, 2009. – С. 4.
⁴³ Там само. – С. 9.
⁴⁴ Мицько І. Родовід ... – C. 25.
⁴⁵ Zakrzewski St. Opis grodów i terytorjów z północnej strony Dunaju czyli t. zw. Geograf  Bawarski. – Lwów, 1917. – S. 62; Лук [излучина реки, залив]  // Словарь-справочник «Слова о полку Игореве». – Москва, Ленинград, 1969. – Вып. 3. – С. 68-69. 
⁴⁶ Веселовский А. Русские… – С.166.
⁴⁷ Там само. –  С.165-167.
⁴⁸ Правдоподібно, це ім’я послужило авторові "Тідріксаги" зразком у творенні таких нових антропонімів як Гертніт та Гірдір.
⁴⁹ Łabuda G. Źródla, sagi i legendy do najdawniejszych dziejów Polski. – Warszawa, 1961. – S. 266-271.
⁵⁰ Epistolae Karolini aevi (VI) Hincmari archiepiscopi Remensis epistolae / Herausgegeben von Ernst Perels. – Berlin 1939. – Teil 1. – S. 120. Він же прохав Утрехтського єпископа Гунґера (Hungarius) застерегти Роріка проти надання допомоги Бодуену та Юдіфі (Ibidem).

17

⁵¹ Мицько І. Чоловіки княгині Ольги Олегівни // Mинуле та сучасність Волині та Полісся. Християнство в історії та культурі Володимира-Волинського та Волині. Науковий збірник. – Луцьк, 2013. – Bип. 47. – С. 227-235.
⁵² Мицько І. Пліснеськ. – С. 70-72.
⁵³ Монсикка В.П. Алеша Попович и Иван Годинович в Финляндии // Этнографическое обозрение. – Москва, 1907. – №3. – С. 35; Былины. В двух томах. – Москва, 1958. – Т. 1. – С. 279-280.
⁵⁴ За Хронікою Сакса Граматика легендарний правитель Данії Фроді першим з руських міст також підкорив Полацьк (Saxo Grammaticus. Gesta ... – P. 38; Мицько І. Родовід… – С. 21). В Полацьку була своя, не пов’язана з Рюриковичами, варязька династія. Лише Володимир Святославович підкорив цю землю, вбивши тамтешнього правителя Рогвольда і пошлюбивши його доньку Рогнеду.
⁵⁵  Плавінскі М.А. Раннесярэднявечны Полацк: тапаграфічная структура і пытанні храналогіі // Гісторыя і археалогія Полацка і Полацкай зямлі. Ма-лы V Міжнароднай навуковай канфэрэнцыи (24-25 кастрычніка 2007 г.). – Полацк, 2009. – С. 312.
⁵⁶ Веселовский А. Русские... – С. 157.




02.03.2015http://zbruc.eu/node/33365

Немає коментарів:

Дописати коментар