вівторок, 29 грудня 2015 р.

КАМ'ЯНІ БАБИ - СТОРОЖІ УКРАЇНСЬКОГО СТЕПУ


e-mailДрук
babakamjanaeroСтели Месопотамії та Єгипту, Франції та Італії, менгіри Іспанії або Сардинії - ці та багато інших статуарних пам'яток давно стали багатоасоціативними символами для сучасних європейських знавців старовини. На жаль, існування на українській землі мегалітичних споруд з кам'яною скульптурою, близьких за часом та сакральним призначенням до всесвітньовідомих пам'яток, залишається надбанням вузького кола науковців. Певною мірою це пояснюється незначною кількістю опублікованих археологічних матеріалів, а також директивою радянських часів не висвітлювати давність та самобутність розвитку української культури, особливо її загальноєвропейські тенденції розвитку.

Кам'яні́ Баби або Боввани – монументальні кам'яні скульптури, які з'явилися на території сучасної України більше 6 тис. років тому. Кам'яні статуї або Баби поширені в степовій смузі Європи і Азії від Монголії до Німеччини. Сама назва «баба» тлумачиться з санскриту і означає: "душа", "предок", "батько", "старійшина". Але Кам'яні Баби не надмогильні пам’ятники — вони носили життєстверджуючий характер. Статуї мали приносити успіх, добробут, родючість. Стояли вони на святилищах, а часто біля родових насипів - курганів. Перед статуями були кам’яні вівтарі, де приносилися пожертви. Наші Предки вірили в безсмертя душі, і в основі їхнього поховального культу лежала ідея реінкарнації — нових народжень. Тому кам’яні статуї були вмістилищем душ предків. Після народження нового члена роду душа переселялася в немовля, а кам’яну статую розбивали і нерідко хоронили як людину. Інакше кажучи, Кам’яні Баби — це сховища душ. Уся кам’яна пластика на цьому побудована.
kamennajamogilababa

Поява перших кам’яних скульптур на території України сягає раннього етапумідної доби (енеоліту, IV–III тис. до н. е.), коли в степовій зоні країни почали з’являтися перші племена скотарів (кімерійці, скіфи, половці), які започаткували традицію культової монументальної поховальної архітектури — будівництво курганів. Освоюючи простір степу, вони будували кам’яні й земляні споруди та встановлювати біля них прості вертикальні камені видовжених пропорцій
JJWJgjrRFYY
Наприкінці мідної доби з’являються ретельно оброблені камені прямокутної форми, виготовлені з плит вапняку або пісковику. Також в цей час їхні форми набувають антропоморфних ознак, тобто стаютьлюдиноподібними. Витоки цієї традиції слід шукати у впливі трипільської культури — суспільства землеробів, що мешкали по сусідству у лісостеповій правобережній частині України. Запозичена ідея зазнала певної адаптації в суспільстві скотарів, котрі розвивали чоловічий образ вождя-патріарха, у той час як для трипільців-землеробів традиційним був жіночий образ богині-матері.
1316867695 sc0080
Серед найбільш унікальних зразків кам'яної пластики в Україні є експонат ДІМ-а-9039, що зберігається в Дніпропетровському історичному музеї ім. Д.Яворницького, художня і історична цінність якого порівнянна із скіфською пекторалю та іншими шедеврами світового мистецтва —антропоморфна стела епохи енеоліта, названа археологом Л.Криловою Керносівським ідолом по місцю знахідки. Відзначаючи її сенсаційність (старовинність походження, безліч малюнків, небачений для свого часу художній рівень скульптури), учені висловлюють різні припущення про культове значення стели. Київський археолог Валентин Даниленко першим з учених вказав на зв'язок зображень Керносівського ідола з прадавньою арійською культурою і сюжетами міфів індійського літературного пам'ятника «Рігведа».
5933330159254366
Керносівський ідол
Дослідження підтвердили гіпотезу ученого: раніше відомі по окремих наскальних малюнках, керамічних виробах та знахідках в похованнях енеолітічеських племен - ці зорбаження на Керносівській стелі зібрані воєдино. Старожитність була знайдена в кінці серпня 1973 року. Накатавшись досхочу на велосипедах, хлопчиська зупинилися на околиці Керносівки в тільки що виритій траншеї. Тут вони і примітили лежачий поруч незвичайний камінь. — «Хлопці! Гляньте сюді, — викрикнув хтось. — Голова!». — «Яка голова?». — «Дівіться: тут очі, ніс, вуха...». Хлопці почали очищати камінь від землі: «Скільки тут малюнків!». Сама собою прийшла здогадка: «Це — кам’яна баба!».Хлопці навперебій розповідали, як повернулися в село, як узяли візок і, зануривши на неї знахідку вагою 900 кілограмів (!), привезли її до будинку, де жив Олександр Гудзь. Тут камінь повністю очистили від землі і вимили. Про свою знахідку хлопці повідомили в Київський інститут археології, адресу якого взнали у будівельників каналу «Дніпро — Донбас», але вчені так і не відповіли школярам. Новий лист надіслали в Дніпропетровський історичний музей.
Вивчення малюнків,спираючись на текст Рігведи, дозволило визначити, що кам'яна статуя — це шанований в III—II тис. до н.е. арійський бог Індра  - тобто, наш слов'янський ПЕРУН!
alt
На гранях стели, в окремих малюнках і цілих композиціях зображені, цілком ймовірно, сцени з міфів, присвячені часам сотворення і освоєння світу. У вигляді Керносівського ідола простежуються зооморфні риси: хвіст на спині, часто зустрічається зображення бика на поверхні самої статуї. У пантеоні давньоарійських богів рисами образу бика, запеклого, сильного, найчастіше наділявся Індра - грізний воїн, охоронець і помножувач стад, бог грози. Детальніше про Керносівський ідол
Давні легенди розповідають, що гігантські кам'яні ідоли, яким поклонялися степові народи, перед якими тремтіли могутні вожді і шамани, є обожнюваними статуями космічних прибульців. З покоління в покоління серед степовиків передавалися перекази про дивних істот, що спустилися з неба у великому закритому човні. І нібито стародавні скульптори залишили нам зображення космічних прибульців в камені. Й справді, деякі статуї дивним чином нагадують космонавтів, упакованих в скафандри - масивний прямий тулуб, велика голова - шолом без шиї. Археологи виділяють цілу групу таких специфічних великоголових скульптур. Одна з них (можливо, найбільш характерна) була знайдена на невеликому кургані в Придніпров'ї, неподалік від села Георгіївка, Запорізької області.
Photo0326
Зменшена копія однієї з найбільш загадкових скульптур Придніпров'я.
Хто се? Космічний прибулець, таємничий лемурієць чи наш давній предок, містик, хранитель Роду, що
застиг в медитації, у вічному блаженстві, в самадхі, зберігаючи витокові істини планети... 
alt
Фараон Ехнатон.  Видовжене обличчя зі зміїним виразом, череп - яйцем, потилична частина сильно відтягнута назад. 
Місткість цього черепа - у півтора рази більше, ніж у звичайних людей. 
Пальці - немов павукові лапи. Ступні, як ласти. Товсті сідниці. І жіночі груди.
PDRM0143 0001294 1
Кам'яна Баба, Донецьк. Чим не Ехнатон?
image002
Кам'яні статуї українського степу діляться на кілька груп:
  • Антропоморфні стели ранньої епохи міді та бронзи;
  • Скіфські статуї;
  • Половецькі кам'яні баби.

СКІФСЬКІ СТАТУЇ

Скіфські статуї — монументальні скульптури іраномовних племен скіфів, які жили у VII — III ст. до н. е. Ці пам’ятки бувають двох основних типів. До першого належать прості антропоморфні форми з чітко означеним торсом, плечима та головою, але без надмірної деталізації. До другого — чоловічі статуї з виразним обличчям та наявністю опущених донизу вусів. Вони представляють собою вождів-воїнів та супроводжуються позначеною сокирою та футляром для лука й стріл, а також ритоном (посудиною у вигляді рогу) в руці. Також їхньою характерною ознакою вважаються складені на грудях руки. Традиційно такі статуї встановлювалися на курганах скіфської знаті. Незрозумілою залишається примітивність їхнього виконання, адже це доволі дивно для народу, котрий був носієм скіфського мистецтва, вихованого у взаємодії з давньогрецькою класичною традицією.
i 070
Як пише археолог B.C. Ольховський: "...статуї являють собою узагальнений символ єдності світобудови, зображуючи центральний елемент впорядкованого Всесвіту - вертикальну вісь (вісь світу, світовий стовп, древо і т. д.). З плином часу антропоморфність даного символу посилювалася шляхом його персоніфікації - ототожнення з образом першопредка-родоначальника, солярного героя-творця, земним "заступником", якого виступала соціально значуща особистість - цар, військовий ватажок, інший видатний член родового ладу".
alt
Кам'яна скіфська статуя. Одеська обл., V ст. до н. е.
i 066
Статуї діляться на шість типів: 1) стовп овального перетину з округленою верхньою частиною, голова візуально виділена гривнею, що проходить по нижньому краю обличчя; 2) стовп з виділеною головою, підкресленою зображенням гривні, шия відсутня, плечі прямі або похилі, підтягнуті до рівня рота, підборіддя опущене на груди; 3) стовп на чотирикутній або овальній основі, голова відділена від тулуба шиєю, але підборіддя при цьому завжди вище рівня плечей; 4) на плоскій плиті випадкової форми висічено зображення частин людського тіла; 5) кругла скульптура з виділеними формами фігури; 6) на стелі зроблено барельєфне зображення людини з виділеними частинами тіла.
Три перших типи були основними в ранній скіфській скульптурі. Вони з'являються в VII і існують до IV ст. до н. е. Четвертий тип рідкісний. П'ятий і шостий відносяться тільки до V-IV ст. до н. е .; вони виникли в районах, близьких до грецьких колоній і відображають вплив грецького мистецтва. Визначальною ознакою при датуванні статуй служить представлена там зброя. Однак змінюються в часі і форми образотворчих прийомів, що передають обличчя, руки, набір і розташування аксесуарів.
pmuMnHUNu-c

Більшість статуй VII-VI ст. до н. е. має лиця з великими мигдалеподібними очима, прямим носом, що доходить до вусів підковоподібної форми, з опущеними вниз, рівно підрізаними кінцями. Руки, контури яких передані прямими лініями, зігнуті під прямим кутом і складені над поясом одна над іншою. У більшості випадків воїн зображений у шоломі, з нагайкою в руці, одягнений в «шкіряний» обладунок з оплеччями та нагрудними бляхами, підперезаний широким поясом, озброєний мечем, бойовою сокирою і луком в чохлі (гориті). Звичайно, не на всіх статуях представлений повний набір озброєння, однак поєднання трьох-чотирьох перерахованих деталей зазвичай присутні. Обов'язковими аксесуарами для ранніх статуй були захисний (бойовий) пояс і масивна нашийна гривня, іноді кручена. Ритон зображувався рідко. Меч часто перебував з правого боку. Горити раннього періоду, мабуть, відрізнялися рядом деталей від пізніх, так як на архаїчних скульптурах лук ніколи не виступає назовні, а завжди закритий фігурним клапаном, найчастіше має закінчення у вигляді великої голови орла.
gallery 7617 2 46182 1
Скіфські статуї (VIII-VI ст. до н.е.) і «Керносівський ідол» (друга половина III тис. до н.е.)

Прийоми зображень V-IV ст. до н. е. в порівнянні з епохою архаїки стають зовсім іншими. На обличчі викрешуються круглі очі, ніс у вигляді петельки, прямий рот. Вуса рідкі, зате в ряді випадків показані персонажі з бородою. Змінюються форми і положення рук. Вони робляться тоншими, пальці розчепірені. Права рука зігнута під гострим кутом і тримає ритон, який стає обов'язковим аксесуаром. Ліва рука опущена вниз до меча, який тепер розташовується не на боці, а спереду і підвішений справа наліво. Обов'язковою робиться зображення на лівому боці горита з виступаючим з нього луком. Іноді поверх горита підвішена чаша. Гривня і пояс також обов'язкові, але форми їх інші.
alt
alt

Цікавий факт збігу знахідок ранньоскіфських статуй з районами поширення найбільш видатних курганних поховань на Кіровоградщині, у Криму, на Нижньому Дніпрі, на Дінці, в Прикубанні і на Ставропіллі. Не виключено, що таке розташування скіфської скульптури відображає топографію скіфських племінних об'єднань з місцями ставок, де зосереджувалася суспільне життя, відбувалися поховання померлих, відправлялися релігійні культи, встановлювалися статуї вождів-родоначальників. Кількісне переважання ранніх «кам'яних баб» в районі Передкавказзя, а пізніх на Нижньому Дніпрі та в Криму, ймовірно, відображає загальну обстановку в Скіфії: переміщення політичного центру з Передкавказзя в Причорномор'я після повернення скіфів з передньоазіатських походів.

 1
Статуя чоловіча. Скіфи. V ст. до н.е.
Місце збереження: Археологічний музей Інституту археології НАН України.
На стелоподібні корпусах скіфських статуй, зазвичай, зображені три-чотири предмети: ріг, горит, кинжал або меч. Ріг поміщений в праву руку на рівні грудей, горит - на лівій стороні, кинжал або меч - у лівій руці на рівні пояса.

ПОЛОВЕЦЬКІ БАБИ

Остання ж хвиля скотарів, що споруджувала кам’яні статуї на теренах сучасної України – половці. Боввани половців символізували Предків та були органічними складовими святилищ, перебуваючи там переважно парами, «чоловік-жінка».  Елементами кам’яних баб, як і у скіфів, виступала чаша або зброя. До наших днів їх дійшло понад дві тисячі. 
blog entry 482951
Сьогодні половці переважно постають як дикі кочівники, вузькоокі й жовтошкірі – типові монголоїди. Вочевидь, свій внесок у формування цього образу зробила літературно-художня традиція, кіно, а ще та частина науково-популярних, іноді й наукових досліджень, де половці або змішуються з татаро-монголами, або підсвідомо ототожнюються з ними. Проте, чи справді половці були монголоїдами? Нижче наведені факти наводять на думку, що це люди так званого "середземноморського типу", класичного населення Балкан (Угорщина) і Східної Європи, представленого й зараз на території України. Більше того, половці, очевидно, й не тюрки, асиміляційні і культурні зв'язки між якими безумовно присутні (тюркські монголоїдні кам'яні баби). Останні дослідження, які більше не спираються на радянську історіографію, все частіше ототожнюють половців з нащадками тих індоарійських народів, які здавна населяли Північне Причорномор'я (Наливайко С.І. Таємниця українських «степових пірамід»). І для цього, як побачимо, є вагомі підстави.
alt
alt
alt
На території Приазов'я, тобто на землях, пізніше згадуваних як половецькі, свого часу існувала Боспорська держава, спадщина якої, на жаль, не привертає належної уваги з боку дослідників української історії. Справа навіть не в тому, що Боспорська держава із столицею Пантикапей (суч. Керч) – одне з найдавніших державних утворень в Європі. Останні дослідження дають підстави розглядати Боспорську державу як пряму попередницю Київської держави (як і Білохорватська держава), яка справила визначальний вплив на розвиток регіону. А в такому разі досліднику історії України просто необхідно зважати на значний матеріал з історії Боспору.
До Боспорської держави, окрім кількох десятків грецьких міст-колоній, входила і значна кількість місцевих народів, індоарійських за походженням, що вони увійшли в історію під назвою сіндо-меоти. Найбільш відомим з-поміж них були сінди, про яких нам повідомляють і античні автори, і боспорські написи. Є вагомі підстави вважати, що саме сіндами за походженням були правителі найбільш відомої боспорської правлячої династії Спартокідів (Артамонов М.И. К вопросу о происхождении боспорских Спартокидов // ВДИ 1949, №1. С,29-39. Він же: Киммерийцы и скифы. Ленинград, 1974. С. 123.).
maparica
Мапа з книги Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. Москва, 1999. С.124.
Російський дослідник індоаріки О. Трубачов звернув увагу на рядки, знайдені в Степенній книзі, що досі не привертали належної уваги: "Русі, иже и кумани живущіи во Ексинопонте". Тобто "руси, які також і кумани, що живуть у Причорномор'ї". Подібне ототожнення русів і куманів, тобто половців (до речі, не єдине в історичній традиції), неймовірне на перший погляд, у контексті сказаного вище вже не сприймається настільки однозначно. І хоча інтерпретація О.М.Трубачовим цього уривку викликає певні заперечення, сам факт. досить показовий. І вочевидь не випадковий. Вважається, що назву "половці" дали руси, які виділяли їх за світле волосся і блакитні очі (від полова – "солома"). Самі ж половці нібито називали себе "кумани", або "куни", словом, яке деякі сходознавці зводять до давньотюркського "лебідь". Що знову-таки вказує на їхнє індоарійське походження.
alt

alt
alt
alt
alt
alt
Палоци (Palóc) - закрита гірська етнографічна група на півночі Угорщини та південній Словакії,
яку пов'язують з половцями,  зокрема плем'ям куманів. 
Читати: Palóc - Вікіпедія
Унікальну інформацію містить, як завжди, індійська традиція. Вона подає інше ім'я сіндів – сувіри, форму, винятково близьку до етноніму сівери.( Див. напр.: Махабгарата. Дронапарва. 53.9-16; 85.70-77; та ін.) Сінди й сувіри в індійському епосі – два споріднені народи (іноді один), що брали участь у легендарній битві на Курукшетрі, опис якої складає основу "Махабгарати". Ототожнення сіндів/сувірів Боспорської держави та сіверів Київської держави, як на нас, могло б прояснити численні "білі плями" в давній історії України. Тим більше, що такий зв'язок підтверджують і деякі інші факти.
Показово, що Тмуторакань розташовувалася на Таманському півострові, тобто саме там, де антична традиція фіксує сіндів. Тут, у степах Приазов'я, дослідники знаходять численні кам'яні статуї, так звані "половецькі баби". Виникнення їх зазвичай пов'язують із хвилями тюркомовних народів, що з'являються у Причорномор'ї у ІХ-Х ст. Проте такий підхід викликає певні заперечення. По-перше, дослідники говорять про значно більший вік "кам'яних баб", називаючи щонайменше VI ст. н.е. До того ж у самому Північному Причорномор'ї ми знаємо подібну традицію принаймні зі скіфських часів. Наскільки правомірно в такому разі пов'язувати виникнення кам'яних баб з появою тюркських народів? Тим більше, що теза про тюркське походження самих половців далеко не безсумнівна.
y f0a9294b
Більше того, яскраво виражена скульптурна традиція характерна і для сіндів, розвитку скульптури у яких присвячено кілька цікавих досліджень.( Див. напр : Сокольский Н.И. К вопросу о синдской скульптуре // Культура античного мира. Москва, 1966. Він же: Синдская скульптура // Античное общество. Труды конференции по изучению проблем античности. Москва, 1967. С. 193-204.) Щоправда, дослідники не проводили паралелей між сіндською і половецькою скульптурою, вважаючи половців прийшлим народом. Погляд на половців як індоарійський народ міг би дозволити висловити припущення про зв'язок скульптурних традицій обох народів. Підстави для цього є. Адже подібні скульптури є не тільки в Україні, але і в Індії, про що згадує у своїй книзі, описуючи Раджастхан, Олена Блаватська ( Блаватская Е.И. Из пещер и дебрей Индостана. Москва, 1994. С.456). І тут вони називаються "бабами", тільки це слово там означає "батько".
alt
Хронологія половецьких баб 
Половцi у своїх чоловічих i жiночих кам’яних статуях намагалися точніше, на відміну від схiднотюркських кам’яних скульптур, передати форму людського тіла, риси обличчя, зброї, поясного набору. Поширюється кругла скульптура з детальною проробкою пластичних елементів.
Жіночі статуї половців символізували непереможність і безсмертя воїнів. Покровителі в образі жінки оберігали їх та давали їм силу.
polovboginya
1 фото - Жіночий головний убір племені Палоци (Угорщина) 
2 фото - Головний убір половецької кам'яної баби (Дніпропетровськ)
z b3f679da
Після монгольського поневолення звичай споруджувати статуї на честь племінної аристократії половці втрачають. Стоячі камені оздоблювались магічними орнаментами. Зокрема, на одному з орхонських каменів III ст. до н.е. збереглися магічні зображення реальних i фантастичних створінь, викона-них в образному ключі скіфського “звіриного стилю”. На гранях “оленевих каменів” – чотиригранних обтесаних стовпів i плит, укопаних, як правило, біля могильників, – карбувалися спрощені фігурки оленів, які бігли, зображення сонячого диска, зброї тощо.
alt
Протягом століть кількість половецьких баб постійно зменшувалась. Перше їх знищення було здійснене татаро-монголами, які, підкорюючи завойований народ, повністю руйнували його культ.

КОЗАЦТВО І СТЕПОВІ БАБИ

Достеменно невідомо, чи кожна нова хвиля жителів Степу руйнувала бовванів своїх попередників. Але наявність дополовецьких кам’яних баб красномовно свідчить, що ні. У зв’язку з цим, переходимо до козаків - саме вони стали господарями Степу після кімерійців, скіфів і половців, всотавши культурний шар своїх попередників.
original
В жодному історичному джерелі немає свідчень про негативне відношення руських воїнів, а слід за ними, і запорізьких козаків до кам’яних баб. Німецький посол на Запоріжжі Лассота писав, що бачив кам’яні статуї в татарських володіннях. Очевидно, що майже кожен запорожець бував за межами Січі у Дикому Полі, ходив на промисел та заготівлю, у розвідку, будував сторожові вежі на тих курганах, але баб не руйнував. Закономірне питання – чому? Очевидно, Кам'яні Баби в степу для козаків не були чужинською традицією, ідолами ворогів. , Можливо, також пояснення лежить у декількох площинах:
  • суто матеріальна. Боввани  часто ставились попередніми хазяями Степу у ключових місцях, поблизу джерел з водою, вказували на місця безпечної переправи річок і балок, слугували орієнтиром та точками зборів для козаків у ворожому (татарському) для них середовищі;
  • духовно-містична. Згадаймо, що в ті часи забобони мали потужний вплив на життя людей. Боввани на святилищах уособлювали собою сторожа-захисника спокою духів потустороннього світу, символ предків роду, або й божество. Потривожити його – означало накликати на себе біду. Козаки всерйоз сприймали подібну можливість, адже все містичне неабияк їх цікавило та перебувало в безмежній повазі. Згадаймо, наприклад, особливе відношення низовиків до острова Хортиця, де за легендою стояв священний Дуб, що йому поклонялися предки. Або ставлення до характерників, химородників, галдовників тощо, чия діяльність формально була заборонена церквою, але й чия допомога активно використовувалась. Про звичку грати в шахи з чортами та стріляти в них вже і не згадуємо. Так що, цілком можливе й використання сили боввана, наприклад, щоб заховатись від злого ока якогось татарського діда-шептуна, що допомагав загонам людоловів вистежувати козаків; 
  • символічна. Достеменно запорожцям не було відомо, хто, як і коли поставив цих баб у степу. Однак, за свідченнями тогочасних хронік, козаки відносили себе до нащадків  племені Причорномор'я, зокрема сарматів (навіть Богдан Хмельницький іменував себе «сарматським князем»), які, як ми знаємо, були прямо спорідненими з скіфами. Отож, зневажати, а тим паче руйнувати можливі творіння своїх предків жоден козак, ясне діло, не міг.
alt

ЗБЕРЕЖЕННЯ КАМ'ЯНИХ БАБ

Навіть після зруйнування Січі, наш народ продовжував шанувати ці релікти колишніх епох, доглядати за ними і справляти обряди. 
До XIX століття кам’яні баби стояли на помітних місцях українських степів, позначаючи шляхи та їхні відгалуження. В кінці ХІХ – на початку ХХ століть ставлення до них кардинально змінилося.Селяни почали використовувати давні статуї як будівельний матеріал, а поміщики – прикрашати ними парки своїх маєтків. Майже всі «кам'яні баби» були переміщені зі своїх первісних місць. Вони використовувались як межові знаки, кутові опори в житлових та господарських спорудах, як стовпи в огорожах, або як точила для сап, сокир та ножів. Внаслідок цього багато дрібних деталей в зображеннях втрачено назавжди.
Кам’яні баби остаточно зникли з курганів тільки в часи колективізації, коли їх нищили як пережитки темного минулого, або використовували як розхідний матеріал при будівництві. 
Ті, Кам’яні баби, які зараз перебувають не в музеях, поступово руйнуються – покриваються лишайником та мохом, розпадаються. Фахівці дійшли висновку, що в усьому винні кислотні промислові викиди. Одним, з таких музеїв, яким варто подякувати є - Дніпропетровський національний історичний музей імені Дмитра Яворницького
Заслуговує на увагу не тільки історія походження і призначення кам'яних статуй в колекції музею, а й біографія, історія походження всієї колекції в цілому. Її вік, як і вік Дніпропетровського Історичного музею - 150 років! Кам'яні баби почали надходити до музею з середини XIX століття. Уже тоді, в перші роки існування музею, колекція була досить великою. Принаймні, Катеринославський музей дозволив собі зробити щедрий подарунок Одеському археологічному музею - 13 половецьких статуй.
Особливий розквіт колекція кам'яних баб переживає при Д.І.Яворницький, колишньому директорові Катеринославського музею в першій половині XX століття (1902 - 1933 рр.). Збереглася фотографія, на якій Д.І.Яворницький відображений у своєму кабінеті в оточенні кам'яних баб. 
lib-91h9rfp
У статті "Кам'яні баби", опублікованій в "Історичному віснику" в 1890 році,Д.І.Яворницький  повідомляв, що на Україні довгий час, аж до XVIII століття, побутували такі назви кам'яних статуй, як "мамай", "мар'їні камені" . Він переказує легенду про походження кам'яних баб: "Жили колись на землі богатирі-велетні. Розсердились вони на сонце, почали на нього плювати. Разгнівалось сонце і перетворило велетнів в камені ".
За останні роки в музей надійшло понад 10 нових статуй різних часів і народів, але виниклі серйозні труднощі із зберіганням колекції призупинили її зростання. Важкі екологічні умови в місті виявилася однаково згубними як для людей, так і для творінь їх рук: статуї почали катастрофічно швидко руйнуватися. Виникла гостра необхідність в їх реставрації (така почалася в 80-х роках, але була припинена через відсутність коштів, як завжди...), і в будівництві для зберігання кам'яних баб спеціального павільйону - лапідаріума. На жаль, в даний час ні одну з цих проблем музей поки не в змозі вирішити з відомих причин. Зараз ми можемо тільки констатувати: найбільша в Україні колекція кам'яних баб опинилася під загрозою загибелі, їй необхідна екстрена допомога - говорила Л. Н. Чурилова, старший науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею, ще у 1999 році...
Підводячи підсумки, зазначимо, що кам’яні баби були для наших пращурів і, сподіваюсь, будуть для нащадків - символом Дикого Поля, в якому квітла відвага кімерійців і половців, героїзм скіфів і нестримна воля козаків. Без бовванів українські степи обезголовлені, тому, якщо ми прагнемо відродити велич наших Предків у нас самих, варто почати з відновлення втраченого Великого Лугу та охоронців Степу - Кам’яних Баб.
- Культурно-просвітницький проект "Спадщина Предків"

Використана література:
Телегін Д.Я., Потехіна І.Д. Кам'яні боги "мідного віку".- Київ, 1998-46 с;
Телегін Д.Я. Вартові тисячоліть.- Київ, 1991-С.8-20.
Шепінський А. А.  Антропоморфні стели Північного Причорномор'я // Археологія. — 1973. — № 9.
Веселовский Н. И.  Современное состояние вопроса о «каменных бабах» или «балбалах» // Записки Одесского общества истории и древностей. — Т. ХХХІІІ. — Одесса, 1915.
Яворницкий Д. И. Каменные бабы // Исторический вестник. — Т. XI. — СПб., 1890.
Яворницький Д.І. Археологические раскопки. — К.: Типография Г.Т. Корчак-Новицкого, 1885. -21 с.
Дашкевич Я. Р., Трыярски Э.  Каменные бабы Причерноморских степей. Коллекция из Аскании-Нова. — Варшава, 1982.
Шер Я.А. Каменные изваяния Семиречья.// М.-Л.: 1966. 140 с.
Трубачев О.Н. Indoarica в Северном Причерноморье. Москва, 1999. С.124.

Ольховский В.С., Евдокимов Г.Л. Скифские изваяния VII-III в.в. до н. э. - М; ИА РАН, 1994 - 191 с.


Поділитись у соц. мережах:
Теги:

Немає коментарів:

Дописати коментар